«Любов — це дар. І Бог сам вибира, хто заслужив оце пізнати диво»

Мета: поспілкуватися з учнями про кохання, про те, що вважається природним і що є небажаним у взаєминах молоді; зорієнтувати учнів на толерантне ставлення до вираження почуттів протилежною статтю; допомогти учням розібратися в собі, підготувати до майбутнього сімейного життя.

Обладнання: мультимедійний екран, проектор, ноутбук, комп’ютерна презентація «Что такое любовь?».

Хід заходу

Під музику до зали заходять ангели й запалюють гірлянди, що ними прибрані вікна, запалюють свічки на столах ведучих і в залі. Перші слова ведучого звучать за сценою.

1 - й в е д у ч и й

Горять свічки і музика лунає,

Вогонь кохання у серцях палає.

Що знають люди про любов?

І як про неї говорити?

Немає слів, немає мов,

Щоб почуття це зрозуміти.

2 - й в е д у ч и й

Якби усі багатства світу

Нам обіцяли за любов,

Належало б відмовитись, щоб знов

Безцінним скарбом цим заволодіти!

3 - й в е д у ч и й

Всё начинается с любви…

Твердят:

«Вначале

было

слово».

А я провозглашаю снова:

Всё начинается с любви!

4 - й в е д у ч и й

Всё начинается с любви:

И озаренье, и работа,

глаза цветов,

глаза ребёнка —

всё начинается с любви.

1 - й в е д у ч и й

Всё начинается с любви.

С любви!

Я это точно знаю.

Всё,

даже ненависть —

родная и вечная

сестра любви.

2 - й в е д у ч и й

Всё начинается с любви:

мечта и страх,

вино и порох.

Трагедия, тоска и подвиг —

Всё начинается с любви.

Весна шепнёт тебе:

«Живи».

И ты от шёпота качнёшься.

И выпрямишься.

И начнёшься.

Всё начинается с любви!

(Р. Рождественський)

3 - й в е д у ч и й. Кохання… ніхто і ніколи не в змозі буде до кінця зрозуміти, що ж це таке. Це велика загадка життя, яку прагнув розгадати не один мудрець, не один поет оспівав його, проникаючи в його глибини.

4 - й в е д у ч и й. І не завжди розумієш, чи прийшло справжнє почуття. І кожен шукає відповідь у власному серці. Читці виходять зі свічками в руках і, коли дочитують текст, ставлять їх на спеціально оформлену лавку перед сценою. Свічки горять до кінця вечора.

1 - й ч и т е ц ь

Як не любов, то що ж це бути може?

А як любов, то що ж таке вона?

Добро? — та ж в ній скорбота нищівна.

Зло? — але ж муки ці солодкі, Боже!

Горіти хочу? — бідкатись не гоже.

Не хочу? — то даремна скарг луна.

Живлюща смерте, втіхо навісна!

Хто твій тягар здолати допоможе?

(Ф. Петрарка)

2-й читець

Вдалині від тебе не тужу, не плачу,

Розуму не трачу, як тебе побачу,

А проте, як часом довго не стріваю,

Все чогось сумую, все когось шукаю.

І в журбі до серця підплива питання:

Чи це тільки дружба, а чи це кохання?

(А. Міцкевич)

1 - й в е д у ч и й. А може, пошукаємо відповідь на сторінках вічної книги — Біблії. Адже Борис Пастернак назвав її «записною книжечкою людства».

2 - й в е д у ч и й. Найрозумнішим царем уважають царя Соломона. І не тільки найрозумнішим, а й найбагатшим, найкрасивішим. А його «Пісня пісень» до сьогодні є неперевершеним шедевром:

«Поклади мене, як печать, на серце твоє, як перстень, на руку твою: бо сильне, як смерть кохання; люті, як пекло, ревнощі; стріли їх — стріли вогняні; вони — полум’я доволі сильне. Великі води не можуть загасити кохання, і ріки не заллють його. Якщо б хто давав усе багатство дому свого за кохання, ним би знехтували із презирством».

3 - й в е д у ч и й. А все через кохання, яке тривало всього сім днів. Кохання великого царя Соломона і шістнадцятирічної дівчини із виноградника — Суламіфі.

4 - й в е д у ч и й. Сім днів, які зробили Соломона щасливим.

Інсценізація

А в т о р. И была седьмая ночь великой любви Соломона.

Глядя в окно на небо, где ночь уже побіждала догорающий вечер, Суламифь остановила свои глаза на яркой голубоватой звезде, которая трепетала кротко и нежно.

С у л а м и ф ь. Как называется эта звезда, мой возлюбленный?

С о л о м о н. Это звезда Сопдит. Это священная звезда. Ассирийские маги говорят нам, что души всех людей живут на ней после смерти тела.

С у л а м и ф ь. Ты веришь этому, царь?.. Может быть, мы увидимся там с тобою, царь, после того как умрём? Ответь мне что-нибудь.

С о л о м о н. Мы с тобою встретимся, Суламифь, и мы не узнаем друг друга, но с тоской и с восторгом будут стремиться наши сердца навстречу, потому что мы уже встречались с тобой, моя кроткая, моя прекрасная Суламифь, но мы не помним этого.

С у л а м и ф ь. Скажи мне, мой царь, скажи, Соломон: вот если завтра я умру, будешь ли ты вспоминать свою смуглую девушку из виноградника? Свою Суламифь?

С о л о м о н. Не говори так никогда… Не говори так, о Суламифь! Ты избранная Богом, ты настоящая, ты царица души моей… Смерть не коснётся

тебя… Не бойся смерти, Суламифь! Так же сильна, как и смерть, любовь… Отгони грустные мысли… Хочешь, я расскажу тебе о войнах Давида, о пирах и охотах…

С у л а м и ф ь. Да, мой царь. Ты сам знаешь, что, когда я слушаю тебя, сердце моё растёт от радости! Но я хочу попросить тебя о чём-то…

С о л о м о н. О Суламифь,— всё, что хочешь! Попроси у меня мою жизнь — я с восторгом отдам её тебе. Я буду только жалеть, что слишком малой ценой заплатил за твою любовь.

С у л а м и ф ь. Прошу тебя, когда наступит утро, пойдём вместе на виноградник… Туда, где зелень и кипарисы, и кедры, где около каменной стенки ты взял руками мою душу… прошу тебя об этом… Подожди… Сюда идут… я слышу шаги…

А в т о р. Одним движением Суламифь метнулась навстречу тёмной фигуре человека с блестящим мечом в руке. И тот час же, поражённая насквозь тяжёлым ударом, она со слабым криком упала на пол. Царь на коленях стоял перед её ложем, не замечая, что его колени купаются в её крови.

С у л а м и ф ь. Благодарю тебя, мой царь, за твою любовь, за твою красоту, за твою мудрость, к которой ты позволил мне прильнуть устами, как к сладкому источнику. Никогда не было и не будет женщины счастливее меня. Вспоминай изредка о твоей рабе, о твоей обожжённой солнцем Суламифи.

С о л о м о н. До тех пор, пока люди будут любить друг друга, пока красота души и тела будет самой лучшей и самой сладкой мечтой в мире, до тех пор, клянусь тебе, Суламифь, имя твоё во многие века будет произноситься с умилением и благодарностью.

А в т о р. А утром царь позвал писцов и приказал написать: «Положи меня, как печать, на серце твоём, как перстень, на руке твоей, потому что крепка, как смерть, любовь». Так посетила царя Соломона — величайшего из царей и мудрейшего из мудрецов — его первак и последняя любовь. Много веков прошло с той поры. Были царства и цари, и от них не осталось следа, как от ветра, пробежавшего над пустыней.

Любовь же бедной девушки из виноградника и великого царя никогда не пройдёт и не забудется, потому что крепка, как смерть, любовь, потому что каждая женщина, которая любит,— царица, потому что любовь — прекрасна!

* * *

4 - й в е д у ч и й. І, як завжди, на грані боротьби білого і чорного виникає червоний колір кохання. Учні виконують вальс.

1 - й в е д у ч и й. Страшно втрачати коханих, але і життя без кохання схоже на засохле дерево, що росте на кам’янистому ґрунті. І, можливо, саме тому кожне покоління намагається розкрити його вічну таємницю. І письменники, і поети всіх часів і народів оспівують його.

2 - й в е д у ч и й. Давньогрецькі боги не зможуть встояти перед палким коханням Пігмаліона і подарують талановитому митцю незабутню мить щастя. І Галатея із холодної обожнюваної скульптури в обіймах свого творця перетвориться у теплу і ніжну жінку.

3 - й в е д у ч и й. Щоб повернути кохану Еврідіку, Орфей зійде у царство тіней. І навіть Аїд і Персефона не зможуть встояти перед чарівністю звуків його музики, сповнених коханням, і дозволять зробити те, чого не робив ніхто,— вивести кохану із царства мертвих.

4 - й в е д у ч и й. А вірна Пенелопа роками очікуватиме свого Одіссея, обманюючи претендентів на її руку. Удень ткатиме покривало, а вночі розпускатиме його. Тому що тільки Одісей може зробити її щасливою.

1 - й в е д у ч и й. Чарівна Беатріче розпалить вогонь кохання в душі великого митця Данте Аліґ’єрі, який зробить її ім’я безсмертним. 2-й ведучий. На балу Ромео протягне руку Джульєтті, і світ зникне для них. І хіба зможе стати перешкодою для них ворожнеча батьків, якщо в їх серцях поселилося кохання. І добровільно приймуть смерть, тому що вона — для них єдиний вихід, щоб бути разом.

3 - й в е д у ч и й. А маленька Герда, відмовившись від добра і багатства, пройде довгий шлях через страх, сніги і морози, щоб повернути свого названого брата і зможе розтопити його крижане серце. І навіть Сніговій королеві не під силу буде змагатися з нею.

4 - й в е д у ч и й. А хто, забувши про потворність Квазімодо, не захоплювався його коханням до прекрасної Есмеральди?

1 - й в е д у ч и й. І пушкінська Тетяна з трепетним почуттям писатиме лист Онєгіну. А наслідуватимуть її Тетяни XX і XXI ст.

Тетяна Ларіна читає за столом із запаленою настільною лампою. Напроти сучасна Тетяна — за столом із комп’ютером.

Л а р і н а

Я к вам пишу — чего же боле?

Что я могу ещё сказать?

Теперь я знаю, в вашей воле

Меня презреньем наказать.

Но вы, к моей несчастной доле

Хоть каплю жалости храня,

Вы не оставите меня.

Сначала я молчать хотела…

С у ч а с н и ц я

Молчать? А что в этом такого?

Пусть знает, что в душе моей.

Отправить что ли СМСку…

Но много ли напишешь в ней?

Нет, лучше я письмо отправлю

По Интернету. Так верней.

Л а р і н а

Сначала я молчать хотела;

Поверьте: моего стыда

Вы не узнали б никогда,

Когда б надежду я имела

Хоть редко, хоть в неделю раз

В деревне нашей видеть вас,

Чтоб только слышать ваши речи,

Вам слово молвить, и потом

Всё думать, думать об одном

И день и ночь до новой встречи.

Но, говорят, вы нелюдим;

В глуши, в деревне всё вам скучно.

А мы… ничем мы не блестим,

Хоть вам и рады простодушно.

С у ч а с н и ц я

Мечтала встретить я тебя

Где-то в прикольной обстановке:

На дискотеке иль тусовке,

Иль в фитнес-клубе среди дня.

Искала повода для встречи,

Мобилки номер я нашла

И сайт узнала в Интернете —

Теперь во всеоружье я.

Л а р і н а

Зачем вы посетили нас?

В глуши забытого селенья

Я никогда не знала б вас,

Не знала б горького мученья.

С у ч а с н и ц я

В провинциальном городке

Таких, как ты, не очень много.

Не скажешь ничего дурного,

И ноутбук всегда в руке.

С тобою не бывает скучно:

Всегда всё знаешь, объяснишь,

И в темноте от всех пижонов

Не побоишься — защитишь.

Л а р і н а

Вся жизнь моя была залогом

Свиданья верного с тобой;

Я знаю, ты мне послан Богом,

До гроба ты хранитель мой…

С у ч а с н и ц я

Не знаю я, кем ты мне послан,

Но доверять тебе могу,

Без предсказаний, гороскопов

Доверила б тебе судьбу.

Л а р і н а

Ты в сновиденьях мне являлся,

Незримый, ты мне был уж мил,

Твой чудный взгляд меня томил,

В душе твой голос раздавался…

С у ч а с н и ц я

В блок-бастерах героем ты

В моих мечтах всегда являлся

Был каскадёром, был звездой…

И в звёздных войнах ты сражался…

И вдруг вошёл ты в наш спортзал

В кругу друзей, не с кем попало,

Твой взгляд меня очаровал,

И сердце вдруг затрепетало.

Компьютер выдал мне прогноз,

Что идеальная мы пара.

Ты — мой кумир, я — твой фанат.

Кто знает, может, это карма?

Ну что ж. Заканчивать пора.

Л а р і н а

Стыдом и страхом замираю…

Но мне порукой ваша честь…

С у ч а с н и ц я

Ты будешь мой. Я это знаю!

Теперь дождаться бы ответа.

Против судьбы я не попру.

И всё ж письмо я отправляю.

Твоя Татьяна. Точка. Ру.

2 - й в е д у ч и й. Нам дивно, що Андрій Болконський так і не зрозумів Наташу Ростову в її прагненні любити не колись, пройшовши випробування, а тепер, уже сьогодні…

3 - й в е д у ч и й. І мимоволі в душі народжується протест проти жорстокості Торвальда Хельмера, який не зміг зрозуміти того, що діями його дружини Нори керувало велике кохання до нього.

4 - й в е д у ч и й. А чого варта історія кохання простого телеграфіста Желткова до княгині Віри Шеїної!

День народження. Гранатовий браслет. Лист надокучливого телеграфіста. Усе починається просто, і княгині хочеться відмахнутися від цього. Чому ж тоді так зачепили за душу слова Амосова: «А може, тебе спіткало кохання, яке приходить раз на тисячу років». І світ закрутиться в іншу сторону.

Інсценізація

А в т о р. На этот раз Вера Николаевна узнала почерк Желткова и с нежностью, которой она в себе не ожидала, развернула письмо.

Сергій Коваль. Ассоль. Зустріч. 2008

Ж е л т к о в. «Я не виноват, Вера Николаевна, что Богу было угодно послать мне, как громадное счастье, любовь к Вам. Случилось так, что меня не интересует в жизни ничто: ни политика, ни наука, ни философия, ни забота о будущем счастье людей — для меня вся жизнь заключается только в Вас.

…Я бесконечно благодарен Вам только за то, что Вы существуете. Я проверял себя — это не болезнь, не маниакальная идея — это любовь, которою Богу было угодно за что-то меня вознаградить.

Пусть я был смешон в Ваших глазах и в глазах Вашего брата. Уходя, я в восторге говорю: «Да святится имя твоё».

Восемь лет тому назад я увидел Вас в цирке в ложе, и тогда же в первую секунду я сказал себе, что на свете нет ничего похожего на неё, нет ничего лучше, нет ни зверя, ни растения, ни звезды, ни человека прекраснее Вас и нежнее. В Вас как будто бы воплотилась вся красота земли…

Подумайте, что мне нужно было делать? Убежать в другой город? Всё равно сердце было всегда около Вас, у Ваших ног, каждое мгновение дня заполнено Вами, мыслью о Вас, мечтами о Вас… сладким бредом.

Я вот сейчас затопил печку и сжигаю всё самое дорогое, что было у меня в жизни: Ваш платок, который, я признаюсь, украл. Вы его забыли на стуле на балу в благородном собрании. Вашу записку,— о, как я её целовал,— ею Вы запре тили мне писать Вам. Программу художественной выставки, которую Вы однажды держали в руке и потом забыли на стуле при выходе… Кончено. Я всё отрезал, но всё-таки думаю и даже уверен, что Вы обо мне вспомните. Если Вы обо мне вспомните, то… я знаю, что вы очень музыкальны, я Вас видел чаще всего на бетховенских квартетах,— так вот, если Вы обо мне вспомните, то сыграйте или прикажите сыграть сонату Бетховена.

Я не знаю, как мне кончить письмо. От глубины души благодарю Вас за то, что Вы были моей единственной радостью в жизни, единственным утешением, единой мыслью. Дай Бог Вам счастья, и пусть ничто временное и житейское не тревожит Вашу прекрасную душу. Целую Ваши руки.

Г. С. Ж.»

А в т о р. Она узнала с первых же аккордов это исключительное, единственное по глубине произведение. И душа её как будто раздвоилась. Она единовременно думала о том, что мимо неё прошла большая любовь, которая повторяется только один раз в тысячу лет, вспомнила слова генерала Аносова и спросила себя, почему этот человек заставил её слушать именно это бетховенское произведение. И в уме слагались слова. Они так сов падали в её мысли с музыкой.

Ж е л т к о в. «Вот сейчас я вам покажу в нежных звуках жизнь, которая покорно и радостно обрекла себя на мучения, страдания и смерть. Ни жалобы, ни упрёка, ни боли самолюбия я не знал. Я перед тобою — одна молитва: «Да святится имя Твоё».

Думаю, что трудно расстаться телу с душой, но, Прекрасная, хвала тебе, страстная хвала и тихая любовь. «Да святится имя Твоё». Вспоминаю каждый твой шаг, улыбку, взгляд, звук твоей походки. Сладкой грустью, тихой, прекрасной грустью овеяны мои последние воспоминания. Но я не причиню тебе горя. Я ухожу один, молча, так было угодно Богу и судьбе. «Да святится имя Твоё».

Ты, ты и люди, которые тебя окружали, все вы не знаете, как ты была прекрасна. Бьют часы. Время. И, умирая, я в скорбный час расставания с жизнью всё-таки пою — слава тебе. Вот она идёт, всё усмиряющая смерть, а я говорю — слава Тебе!..»

В е р а. Он простил меня теперь. (А. Куприн)

* * *

1 - й в е д у ч и й. Незабутні сторінки Олександра Гріна дарують читачам віру в те, що казка може зметнути пурпурові вітрила, якщо ти віриш у диво так, як вірила в нього Ассоль, і якщо ти такий романтик, як Грей.

2 - й в е д у ч и й. І мимоволі дослухаєшся до думок маленького принца, коли він усвідомлює, що його троянда єдина у світі, тому що він турбувався про неї і тепер відповідальний за її долю.

3 - й в е д у ч и й. А булгаковська Маргарита ладна віддати душу, тільки б знати, що сталося з майстром, тому що той, хто любить, мусить розділити долю того, кого любить.

4 - й в е д у ч и й. Борис Пастернак дарує нам романтичну історію кохання.

Ч и т е ц ь

Мело, мело по всей земле —

Во все пределы.

Свеча горела на столе,

Свеча горела.

Как летом роем мошкара

Летит на пламя,

Слетались хлопья со двора

К оконной раме.

Метель лепила на стекле

Кружки и стрелы.

Свеча горела на столе,

Свеча горела.

На озарённый потолок

Ложились тени,

Скрещенье рук, скрещенье ног,

Судьбы скрещенье.

И падали два башмачка

Со стуком на пол.

И воск слезами с ночника

На платье капал.

И всё терялось в снежной мгле,

Седой и белой.

Свеча горела на столе,

Свеча горела.

На свечку дуло из угла,

И жар соблазна

Вздымал, как ангел, два крыла

Крестообразно.

Мело весь месяц в феврале,

И то и дело

Свеча горела на столе,

Свеча горела.

1 - й в е д у ч и й. А хіба у XX столітті не захоплювалися романтичною історією, описаною у відомій рок-опері «Юнона й Авось».

3 - й в е д у ч и й. Так називалися два кораблі, які вирядили в Америку на Аляску. Їх супроводжував 40-літній Рєзанов, розчарований у житті, тому що нещодавно поховав свою дружину. Та доля подарувала йому ще одне кохання — до 16-річної американки Кончити, яка відмовилася від свого нареченого, кинувши виклик суспільству. Та що таке суспільство, якщо в її серці живе кохання?! Але Рєзанову спочатку потрібно завершити справи в Росії. А потім він зможе присвятити своє життя їй. Попереду бурхливі потоки океану, які непросто подолати, і довга дорога через всю Росію. Та вона ладна чекати, тому що кохання її не має меж, і до його повернення не вимовить ні слова.

4 - й в е д у ч и й. Чому ж так важко їм прощатися? Можливо, тому, що обоє розуміють, що це прощання назавжди, що їм не судилося більше побачитися, не судилося зустрітися?

Ч и т е ц ь

Сага

Ты меня на рассвете разбудишь,

Проводить необутая выйдешь.

Ты меня никогда не забудешь.

Ты меня никогда не увидишь.

Заслонивши тебя от простуды,

Я подумаю: «Боже всевышний!

Я тебя никогда не забуду.

Я тебя никогда не увижу».

Не мигают, слезятся от ветра

Безнадёжные карие вишни.

Возвращаться — плохая примета.

Я тебя никогда не увижу.

Даже если на землю вернёмся

Мы вторично, согласно Гафизу,

Мы, конечно, с тобой разминёмся.

Я тебя никогда не увижу.

И окажется так минимальным

Наше непониманье с тобою

Перед будущим непониманьем

Двух живых с пустотой неживою.

И качнётся бессмысленной высью

Пара фраз, долетевших отсюда:

«Я тебя никогда не увижу.

Я тебя никогда не забуду».

(А. Вознесенский)

1 - й в е д у ч и й. Проїжджаючи через Росію, він захворів. Запалення легень стало для нього фатальним. Вона так і не дізнається про його долю. Але так і не мовить жодного слова до кінця життя і чекатиме.

3 - й в е д у ч и й. Кохання — незбагненне почуття. На жаль, іноді трапляється так, що воно наділяє своєю милістю двох, а потім зникає. Обставини виявляються сильнішими. Та з часом розумієш: потрібно дякувати долі за те, що воно було. І вечорами, запалюючи свічки, ми зі смутком і з хвилюванням можемо повернутися в минуле.

4 - й в е д у ч и й. І, як луна, у душі звучить мелодія кохання.

Ч и т е ц ь

Мы — эхо

Покроется небо пылинками звёзд,

И выгнутся ветки упруго.

Тебя я услышу за тысячу вёрст.

Мы — эхо,

Мы — эхо,

Мы — долгое эхо друг друга.

И мне до тебя, где бы ты не была,

Дотронуться сердцем нетрудно.

Опять нас любовь за собой позвала.

Мы — нежность,

Мы — нежность,

Мы — вечная нежность друг друга.

И даже в краю наползающей тьмы,

За гранью смертельного круга,

Я знаю, с тобой не расстанемся мы.

Мы — память,

Мы — память,

Мы — звёздная память друг друга.

(Р. Рождественский)

4 - й в е д у ч и й. Ви скажете, що все це література, а в житті все по-іншому.

1 - й в е д у ч и й. Ну що ж, пройдемо дорогами доль великих людей.

2 - й в е д у ч и й. Франческо Петрарка все своє життя присвятив одній жінці, точніше, коханню до неї.

366 віршів. Стільки, скільки днів у високосному році. Вона була реальною жінкою, та для нього недосяжною. Кохання до Лаури очищало поета від скверни, було джерелом щастя, радощів.

Ч и т е ц ь

Благословенні будьте, день і рік,

І мить, і місяць, і місця урочі,

Де спостеріг я ті сяйливі очі,

Що зав’язали світ мені навік!

Благословен вогонь, що серце пік,

Солодкий біль спечаленої ночі

І лук Амура, що в безоболоччі

Пускав у мене стріл ясний потік!

Благословенні будьте, серця рани

І вимовлене пошепки ім’я

Моєї донни — ніжне і кохане,

І ті сторінки, де про неї я

Писав, творивши славу, що не в’яне,—

Й ти, неподільна радосте моя!

(Ф. Петрарка)

3 - й в е д у ч и й. Відомий шотландський поет Роберт Бернс і Джин Армор зуміли пронести своє кохання крізь усі складності життя. Її батько був категорично проти шлюбу доньки з бідним поетом. І все ж вони відстояли своє кохання. Своїми іменами — Роберт і Джин — вони назвали близнят, що народилися першими. А в день смерті Роберта Бернса народився їх п’ятий син, і тому Джин не змогла провести чоловіка в останню путь. Рідний брат Роберта, покидаючи будинок вдови, дав Джин у борг один шилінг, тому що в домі зовсім не було грошей. І лише допомога друзів позбавила цю сім’ю злиднів. А коли через декілька років король призначив пенсію вдові Бернса, Джин, вірна пам’яті Роберта, від цієї пенсії відмовилася. А світ і понині захоплюється прекрасними рядками про їх кохання.

Ч и т е ц ь

Моя любов — рожевий квіт —

В весінньому саду,

Моя любов — веселий спів,

Що з ним я в світ іду.

О, як тебе кохаю я,

Єдиная моя!

Тому коханню не зміліть,

Хоч висхнуть всі моря.

Нехай посхнуть усі моря,

Потануть брили скал,

А ти навік, любов моя,—

Аж згасне сонця пал.

(Р. Бернс)

4 - й в е д у ч и й. Олександр Пушкін закохувався не один раз у своєму житті. Анна Олєніна — жінка, з якою відомий поет прагнув пов’язати своє життя. Та на пропозицію руки і серця її батьки рішуче відмовили. Прощання з любов’ю сповнене ніжності.

Ч и т е ц ь

Я вас любил; любовь ещё, быть может,

В душе моей угасла не совсем;

Но пусть она вас больше не тревожит;

Я не хочу печалить вас ничем.

Я вас любил безмолвно, безнадежно,

То робостью, то ревностью томим;

Я вас любил так искренно, так нежно,

Как дай вам Бог любимой быть другим.

(О. Пушкін)

4 - й в е д у ч и й. А через рік на балу 30-літній Пушкін познайомився з 16-літньою Наталією Гончаровою. Через два роки вона стала його дружиною. Його щастя було безмежним:

…творец

Тебя мне ниспослал, тебя,

моя Мадонна,

Чистейшей прелести чистейший

образец.

І навіть ідучи на дуель, він не сумнівався в її любові. А, помираючи, заповів своїм друзям оберігати її ім’я від наклепів.

3 - й в е д у ч и й. Коли проходять екскурсії по Тбілісі, обов’язково гостей приводять до пам’ятника Олександру Грибоєдову — видатному російському поетові, послу в Тегерані. Чорний хрест, жінка, схилена до хреста, і напис: «Ум и дела твои бессмертны в памяти русской, но зачем пережила тебя любовь моя!» Він загинув у 36. На російське посольство в Тегерані напали екстремісти-мусульмани й убили його, закидавши камінням. А його дружина, Ніна Чавчавадзе, овдовівши в 16 років, решту життя прожила самотою.

Ч и т е ц ь

Нина

Чуть пригубила месяц медовый —

Не качать тебе русского сына.

Из невесты влюблённой — во вдовы.

О грузинское деревце — Нина.

Словно демона гордые крылья

Унесли её к горной вершине —

Называл он Мадонной Муриньо.

В чёрном платье невеста отныне.

Улыбалась женою живою,

Не умевшей ещё целоваться,—

И оплакала юность вдовою,

Обвенчавшейся с горем

в шестнадцать.

В небе след затерялся орлиный,

Не сбывается счастье на свете.

Но любовь бесконечная — Нина —

Не подвластна забвенью и смерти.

1 - й в е д у ч и й. «Ти завжди в мені, коли я буваю сам-один; ти в мені — як моє горе, моя праця і моя кров»,— так писав великий француз Оноре де Бальзак своїй коханій Евеліні Ганській. 16 років від отримання першого листа від прекрасної іноземки до одруження, наповнених любов’ю, зустрічами, спілкуванням, подорожами. А коли прийшов такий жаданий день — день одруження, його щастю не було меж.

2 - й в е д у ч и й. Бальзак — пані Карро 17 березня 1850 року: «Ми з вами такі давні друзі, що ви саме від мене маєте дізнатися про щасливу розв’язку цієї великої і прекрасної сердечної драми, яка тривала шістнадцять років. Отже, три дні тому я одружився з єдиною жінкою, яку кохав, кохаю більше, ніж колись, і яку кохатиму до самої смерті. Мені здається, що Господь винагородив мене шлюбом за всі випробування і пережиті труднощі. У мене не було ні щасливої юності, ні квітучої весни. Зате в мене буде прегарне літо і найтепліша осінь».

2 - й в е д у ч и й. Для щастя доля відпустила йому неповних 5 місяців. Життя обірвалося тоді, коли Бальзаку найбільше хотілося жити.

3 - й в е д у ч и й. Кохання Олександра Блока — донька видатного вченого-хіміка Менделєєва — Любов Дмитрівна. У юності він мріяв про театр і навіть грав в аматорському театрі в домі Менделєєвих. У шекспірівському спектаклі він був Гамлетом, вона — Офелією. І без тями закохався. Вона стала його Прекрасною Дамою. І їй він ладний був служити все життя, присвячував вірші, боготворив. Звичайну земну дівчину він підняв до недосяжного ідеалу, і всі звернення до неї писав з великої літери.

Ч и т е ц ь

Не призывай. И без призыва

Приду во храм.

Склонюсь главою молчаливо

К твоим ногам.

И буду слушать приказанья

И робко ждать.

Ловить мгновенные свиданья

И вновь желать.

Твоих страстей повержен силой,

Под игом слаб.

Порой — слуга; порою — милый;

И вечно раб.

(О. Блок)

4 - й в е д у ч и й. Марина Цвєтаєва. Поет. Та перш за все, жінка, яка кохала. І заради кохання могла пройти будь-які випробування.

Ч и т е ц ь

Я тебя отвоюю у всех земель, у всех

небес,

Оттого что лес — моя колыбель,

и могила — лес,

Оттого что я на земле стою — лишь

одной ногой,

Оттого что я о тебе спою —

как никто другой.

Я тебя отвоюю у всех времён, у всех

ночей,

У всех золотых знамён, у всех мечей,

Я ключи закину и псов прогоню

с крыльца —

Оттого что в земной ночи я вернее пса.

Я тебя отвоюю у всех других —

у той, одной,

Ты не будешь ничей жених,

я — ничьей женой,

И в последнем споре возьму тебя —

замолчи! —

У того, с которым Иаков стоял в ночи.

Но пока тебе не скрещу на груди

персты,—

О, проклятие! — у тебя остаёшься —

ты:

Два крыла твои, нацеленные

в эфир,—

Оттого что мир — твоя колыбель,

и могила — мир!

Ч и т е ц ь

Мне нравится, что Вы больны

не мной,

Мне нравится, что я больна не Вами,

Что никогда тяжёлый шар земной

Не уплывёт под нашими ногами.

Мне нравится, что можно быть

смешной —

Распущенной — и не играть словами,

И не краснеть удушливой волной,

Слегка соприкоснувшись рукавами.

Мне нравится ещё, что Вы при мне

Спокойно обнимаете другую,

Не прочите мне в адовом огне

Гореть за то, что я не Вас целую.

Что имя нежное моё, мой нежный, не

Упоминаете ни днём, ни ночью —

всуе…

Что никогда в церковной тишине

Не пропоют над нами: Аллилуйя!

Спасибо Вам, и сердцем и рукой,

За то, что Вы меня — не зная сами! —

Так любите: за мой ночной покой,

За редкость встреч закатными часами,

За наши не-гулянья под луной,

За солнце, не у нас над головами,—

За то, что Вы больны — увы! —

не мной,

За то, что я больна — увы! —

не Вами!

4 - й в е д у ч и й. «Той, хто любить, мусить розділяти долю того, кого він любить»,— так писав Михайло Булгаков. У його житті було все: хвороби, війни, революції, успіхи і поразки. Він відчайдушно чекав визнання — а воно прийшло лише після смерті. І ніби нагороду за всі випробування, доля подарувала йому рідкісне щастя — кохати і бути коханим. Його дружина Олена Сергіївна зробила все, що могла, щоб жоден рядок після смерті Булгакова не залишився невідомим.

1 - й в е д у ч и й. Не дивно, що символ здійснення мрій про кохання — червоні вітрила — створив саме Олександр Грін. Адже сам він був романтиком. Лише романтик може продати своє останнє демісезонне пальто, щоб на день народження коханої подарувати їй кошик троянд.

Ч и т е ц ь

Склоняю низко голову

пред Александром Грином,

Безмолвно и восторженно гляжу ему

во след.

А он в костюме стареньком идёт,

худой и длинный,

Осенним южным городом,

где прожил много лет.

Довольный и ликующий, сегодня

он в ударе,

Идёт сквозь ветер северный,

не замечая слёз,

Пальто демисезонное он продал

на базаре,

Чтоб в день её рождения купить

корзину роз.

(М. Лисянський)

1 - й в е д у ч и й. Щороку в день народження дружини Гріна в його домі-музеї ставлять кошик троянд перед її портретом у пам’ять про кохання великого романтика.

2 - й в е д у ч и й. Олександр Кочетков написав вірш, який прославив його ім’я, також під впливом кохання. Разом із дружиною вони відпочивали в Адлері. Його відпустка закінчувалася раніше. І тому він купив квиток лише для себе. Дружина на вокзалі буквально умовила його залишитися, і він не поїхав, вирішив ще один день провести з нею. А другого дня вони дізналися, що поїзд, яким він мав їхати, потрапив в аварію і найбільше постраждав його вагон. Друзі, які очікували його вдома, повірили в його смерть. Кочетков був упевнений, що від смерті його врятувало кохання. Тоді з’явилися ці роздуми.

Двоє читців, юнак і дівчина, по черзі читають баладу.

Баллада о прокуренном вагоне

— Как больно, милая, как странно,

Сроднясь в земле, сплетясь ветвями,—

Как больно, милая, как странно

Раздваиваться под пилой.

Не зарастёт на сердце рана —

Прольётся чистыми слезами,

Не зарастёт на сердце рана —

Прольётся пламенной смолой.

— Пока жива, с тобой я буду —

Душа и кровь неразделимы —

Пока жива, с тобой я буду —

Любовь и смерть всегда вдвоём.

Ты понесёшь с собой повсюду —

Не забывай меня, любимый,—

Ты понесёшь с собой повсюду

Родную землю, милый дом.

— Но если мне укрыться нечем

От жалости неисцелимой,

Но если мне укрыться нечем

От холода и темноты?

— За расставаньем будет встреча,

Не забывай меня, любимый,

За расставаньем будет встреча,

Вернёмся оба — я и ты.

— Но если я безвестно кану —

Короткий свет луча дневного,—

Но если я безвестно кану

За звёздный пояс, в млечный дым?

— Я за тебя молиться стану,

Чтоб не забыл пути земного,

Я за тебя молиться стану,

Чтоб ты вернулся невредим.

Трясясь в прокуренном вагоне,

Он стал бездомным и смиренным,

Трясясь в прокуренном вагоне,

Он полуплакал, полуспал,

Когда состав на скользком склоне

Вдруг изогнулся страшным креном,

Когда состав на скользком склоне

От рельс колёса оторвал.

Нечеловеческая сила,

В одной давильне всех калеча,

Нечеловеческая сила

Земное сбросила с земли.

И никого не защитила

Вдали обещанная встреча,

И никого не пощадила

Рука, зовущая вдали.__

С любимыми не расставайтесь!

С любимыми не расставайтесь!

С любимыми не расставайтесь!

Всей кровью прорастайте в них —

И каждый раз навек прощайтесь!

И каждый раз навек прощайтесь!

И каждый раз навек прощайтесь,

Когда уходите на миг!

Звучить вальс Є. Доги із кінофільму «Мой ласковый и нежный зверь».

Учитель демонструє фрагменти комп’ютерної презентації.

3 - й в е д у ч и й. Кохання підкоряло серця не тільки поетів і письменників. Йому підвладні всі. Саскія зробила великого Рембрандта щасливим, народивши йому сина Тітуса. З неї він малював свою Флору, і Даная посміхається до нас посмішкою

Саскії. Тітус був ще маленьким, коли вона померла. І в картини живописця увійшов чорний колір. Майстром темряви назвуть його сучасники. І хоча в його житті з’явиться інша жінка, чорному траурному кольору своїх картин він не зрадить.

Великий Врубель. Він побачив її — точніше почув — на сцені театру. І пропав… Мало не в перший день їхнього знайомства він освідчився в коханні володарці чарівного голосу. Пізніше він казав, що, якби вона йому відмовила, він би покінчив життя самогубством. Вона була для нього єдиною музою і богинею. Звали її Надія Забіла. Саме її він намалював на картині «Царівна-лебідь».

Знаменитий художник Петров-Водкін привіз свою дружину із самого Парижа. Марі-Маргариту в Росії він називав незвичним іменем Мара. Коли він їй освідчувався, здалося, що ще ніколи вона не чула настільки дивної пропозиції руки і серця. Він бачив себе і її в Петербурзі поряд із Ісакіївським собором, а ще бачив їхню донечку Лєночку. Усе так і сталося. На своєму полотні «1918 рік у Петрограді» він малював її — свою Мару. А для себе цю картину називав «Петроградською мадонною».

Іван Айвазовський, художник-мариніст, жив у Феодосії, був меценатом. Щороку у Вербну неділю люди приносили йому чимало квітів. Серед них завжди був кошик розкішних конвалій. Його приносив літній чоловік у потертому сюртуку.

А почалася ця історія дуже давно. Одного разу в Петербурзі на молодого Айвазовського мало не наїхала карета. З неї вийшла молода дама, яка довезла юнака до його будинку, а потім надіслала білети на свій спектакль. Незнайомка виявилася балериною Марією Тальоні. Айвазовський закохався і просив її руки, та балерина відмовила, вибравши служіння мистецтву. Але, помираючи, вона заповіла князю Трубецькому, чоловіку своєї доньки, щороку у Вербну неділю посилати Айвазовському кошик конвалій. А якщо він питатиме від кого, сказати, що від жінки, яка багато років назад у цей день відмовилася від нього, хоча все життя кохала тільки його. Конвалії приносили 16 років аж до смерті видатного художника.

Вєра Холодная — зірка німого кіно. Ніхто з акторів не міг зрівнятися з нею, ніхто не міг похвалитися такою любов’ю глядачів. Одного ранку в її домі з’явився дуже високий, худий солдат. Він привіз листа від її чоловіка з фронту й відтоді став приходити щодня: сідав на стілець, дивився на неї і мовчав. Це був Олександр Вертинський, поет, який присвячував їй свої пісні.

Палке кохання спонукало грузинського художника Ніко Піросмані продати свої картини і будинок, щоб засипати всю площу квітами під вікнами французької співачки Маргарити де Севр.

Звучить аудіозапис пісні «Миллион алых роз» у виконанні А. Пугачової.

4 - й в е д у ч и й. І навіть президентських сердець торкається кохання.

50 років Рональд Рейган засипав свою кохану Ненсі листами, сповненими любові. А коли хвороба почала позбавляти його пам’яті, він написав два останні листи. Ось про що перший: «Сьогодні я розпочинаю шлях, який приведе мене до заходу мого життя. Я йду слідом за сонцем, що заходить. Але я точно знаю, що для Америки сонце сходитиме завжди». Другий лист адресовано їй: «Я сумую за тобою, навіть коли сплю…». А були часи, коли він писав довгі сентиментальні листи: «У мене є декілька коханих жінок. Перша — це перша леді, яка привносить чарівність у найсухіші офіційні церемонії. Друга відвідує різні лікарні та на фотографіях тримає на руках дитя, яке дивиться на неї з благоговінням, точно так, як і я сам. Третя подруга наділена талантом перетворювати яке завгодно місце, куди вона приїжджає пожити, у затишне сімейне гніздечко. Четверта — невтомна трудівниця, яка їздить зі мною верхи і любить посидіти коло вогнища. Є ще чуттєва дамочка, чиї очі так легко наповнюються сльозами. Яке щастя, що всі ці жінки мого життя — ти!».

Ч и т е ц ь

Стань журавкою — з тобою полечу,

Стань тривогою — я буду ласкою,

Стань ти нічкою — зорею засвічу,

Стань дитиною — я буду казкою.

Маком зацвіти — я чистим променем

В пелюстках твоїх назавше житиму,

Відцвітеш — тоді залишусь

спомином…

І любитиму.

(Д. Теличин)

1 - й в е д у ч и й. Трепет сердець.

2 - й в е д у ч и й. Очікування щастя.

3 - й в е д у ч и й. Палкі поцілунки.

4 - й в е д у ч и й. Сплетіння рук.

1 - й в е д у ч и й. Єднання душ.

2 - й в е д у ч и й. Погляд у зоряне небо.

3 - й в е д у ч и й. Відчуття польоту.

4 - й в е д у ч и й. Романтика запалених свічок.

Р а з о м. Усе це КОХАННЯ.

1 - й в е д у ч и й. Тихе і спокійне.

2 - й в е д у ч и й. Трепетне і ніжне.

3 - й в е д у ч и й. Палке і героїчне.

4 - й в е д у ч и й. Єдине і неповторне.

1 - й в е д у ч и й. Те, якого кожен прагне, про яке кожен мріє, яке робить людей щасливими, те, що входить у вічність, тому що кохання не підвладне часу.

Ч и т е ц ь

Чем станет любовь твоя:

Песней,

Хлебом,

Кипящей сталью,

Соколом в поднебесье,

Морем за дальней далью?

Или, сорвавшись с выси,

Камнем в глубь сердца канет?

От нас от самих зависит,

Чем любовь наша станет!

(Л. Татьяничева)

Було і буде так у всі часи:

Любов, як сонце, світу відкриває

Безмежну велич людської краси.

І тому світ завжди благословляє

І сонце, що встає, і серце, що кохає.

3 - й в е д у ч и й. Кохайте! Будьте коханими!

4 - й в е д у ч и й. І нехай кохання пробуджує в вас бажання відірватися від землі й злетіти до небес!

Звучить аудіозапис пісні «Відірватись від землі» у виконанні Н. Могилевської.