Кафка жив у всесвіті, який сприймався ним як чужий і ворожий, хаотичний і абсурдний. Він нерідко почував недовіру до людей та відчу­ження, мав нахил до песимізму, не почувався своїм ні в чисто німець­кому, ні в чеському середовищі. Фізично він був кволий і важко при­стосовувався до світу, в якому жив. Тривалий час Кафка терпів на безсоння й хворобливо реагував на найменший шерех. Увечері, коли у домі ставало тихо, сідав до письмового столу й, долаючи головний біль, нудоту, задуху, писав цілісіньку ніч.

Щоденники Кафки розповідають про нічні видіння, тривоги та страхіття, які володіли ним: «Я змушений, я повинен спати, щоб відновити сили, інакше я пропаду. Що за мука підтримувати себе. Занадто змучений». «Нерозв'язане питання: чи зламаний я? Чи зна­ходжусь у занепаді? Майже всі ознаки волають про це: лихоманка, отупіння, нервозність, розпорошення уваги, повна непрацездатність, головний біль, безсоння і лише надія твердить про зворотне». І ще: «Жахливі і останні часи, які не піддаються рахунку, безперервні. Прогулянки, ночі, які нічого, окрім страждань, не приносять».

Як відомо, французький поет Артюр Рембо свідомо намагався зробити себе «ясновидцем», вдаючись до алкоголю, наркотиків, без­соння, «довгого, безмежного і обґрунтованого розладу усіх почуттів». Кафка ж не виснажував себе штучно — яснобачення приходили до нього зненацька. Акт творіння проходив у нього в стані, схожому на екстаз. «Моє щастя,— відмічав він,— моя здатність і хоч якась мож­ливість бути чимось корисним лежить зараз у галузі літератури. І тут я пережив стани... дуже близькі станам яснобачення...» У такі мит­тєвості Кафка відчував безмежне зростання своєї особистості, за його словами, «до меж людського». З роками ці стани, що лякали його, посилювалися й нагадували про себе усе частіше. У щоденниках по­стійно натрапляємо на нотатки: «Видіння», «Безсонна ніч. Третя поспіль... Я думаю, це безсоння відбувається через те, що я пишу». Або ж: «Наступну ніч спав іще тяжче... Причина — сила моїх видінь, котрі, коли я ще не сплю, так пронизують мене, що відганяють сон» . І знову у щоденнику: «Я не можу спати. Тільки видіння, ніякого сну». Ті болючі видіння Кафки перетворилися згодом на символічні притчі, фантасмагоричні образи, на так звані «кафкіанські» кошмари.

Зважаючи на ці обставини, письменник найбільшу увагу приділяв своєму внутрішньому світові; він мав проникливий, скептичний ро­зум, відзначався значним релігійним та етнічним темпераментом. Провідними мотивами його літературних творів стали тривога, са­мотність і розпач, що їх переживає сучасна людина. Оскільки ці умо­настрої Кафки певною мірою відповідали духові нового часу, його твори здобули неабияку популярність.

Кафка був надзвичайно вразливою людиною, відчував незадово­лення своїми літературними справами, постійний страх перед зовнішнім світом, провину перед сім'єю, а особливо перед деспотич­ним батьком. Йому здавалося, що він не відповідає надіям, які бать­ко покладав на нього, бажанню побачити Франца успішним юристом, продовжувачем родинної справи.