Софокл ( 496 – 406 рр. до н.е. )
Великий мораліст «золотого віку Перикла»
Другий видатний поет-трагік Стародавньої Греції — Софокл народився у Колоні, передмісті Афін, в родині заможного власника зброярні. В юності Софокл став свідком блискучих перемог греків над персами, і якщо «батько трагедії» Есхіл був безпосереднім учасником славних походів і воєнних успіхів еллінів, то Софокл їх прославляв. Коли в Афінах святкували перемогу над перським флотом у битві біля острова Саламін, шістнадцятирічний Софокл заспівував у хорі хлопчиків, вшановуючи героїв-переможців. Вихований в атмосфері патріотичного піднесення, яким була охоплена Еллада, Софокл через усе життя проніс палку любов до батьківщини і пишався тим, що його рідне місто Афіни об'єднало греків у боротьбі проти ворогів. Дев'яносторічний Софокл склав свою останню пісню на честь рідного міста — драму «Едіп у Колоні», де прославляються гуманні закони і краса Афін. Софокл жив у добу, яка дістала назву «золотого віку Перікла». Це був період найвищого розквіту афінської рабовласницької демократії. У той час Афіни стали визнаним центром культурного життя Еллади. З усієї Греції сюди приїздили вчені, поети, скульптори. Софокл підтримував дружні стосунки з філософом Архелаєм, істориком Геродотом; дослідники не виключають можливості його спілкування з софістами, із вченням яких він полемізує в деяких своїх трагедіях. Софокл був другом Перікла, відомого політичного діяча Афін, і сам обіймав відповідальні державні посади, зокрема був одним із десяти стратегів, скарбником Афінського морського союзу. Про причетність Софокла до державних справ збереглося свідчення його сучасника, поета Іона з Хіоса, який повідомляє, що у 411 році до н. е., після антидемократичного заколоту, драматург брав активну участь у перегляді афінської конституції. Авторитет, політична й економічна могутність Афін після перемоги в греко-перській війні швидко зростали. Проте «золотий вік Перікла» закінчився ще за життя Софокла, і він став свідком занепаду афінської демократії. Колись могутні Афіни зазнали низки жахливих поразок у братовбивчій Пелопоннеській війні. Голод і чума довершили лихо. Під тиском цих обставин падіння Перікла стало неминучим. Міфологічний світогляд, навіть у добу Софокла, ще мав чинність закону. Коли в Афінах спалахнула епідемія чуми, а військо афінян зазнало нищівної поразки, Перікла, який до того був улюбленцем народу, звинуватили в тому, що його рід не догодив богам і за це вони наслали лихо на квітучі Афіни. Він був усунутий від влади і невдовзі помер від чуми, що лютувала в Афінах. Дослідники творчості Софокла вважають, що падіння Перікла знайшло відображення в трагедії драматурга «Едіп-цар», поставленій приблизно через чотири роки після смерті цього видатного політичного діяча Афін. Сам Софокл не дочекався закінчення громадянської війни між грецькими полісами і помер за два роки до її припинення. За дев'яносто років життя драматург створив понад 120 трагедій, з яких до наших днів повністю дійшли тільки сім: «Аякс», «Трахінянки», «Антігона», «Едіп-цар», «Електра», «Філоктет», «Едіп у Колоні». У цих трагедіях Со-фокл висунув важливі для його часу проблеми: ставлення громадянина до релігії («Електра»); дотримання писаних і неписаних
божественних законів («Антігона»); зіткнення особистої волі людини з волею богів («Едіп-цар», «Трахінянки»); подолання конфлікту між інтересами особистості та держави («Філоктет»); честь і шляхетність («Аякс»). Софокла вважають великим моралістом свого часу. У боротьбі за єдність демократичних Афін драматург обстоював традиційні суспільні цінності. За часів афінської демократії етика вимагала від громадян доброчесності, яка, у свою чергу, передбачала справедливість, тобто прагнення до загального добра. І герой трагедії Софокла цар Едіп заявляє, що горе народу для нього «більше, ніж власне». Софокл не погоджувався з софістами, які не визнавали неписаних божественних законів і вважали людину «мірою всіх речей». Він вбачав у цьому твердженні зародки руйнівного скептицизму. Драматург спростовує «мудрість» тирана Креонта, який не зважав на волю могутніх богів («Антігона»), засуджує спритність Одіссея, котрий обдурює Філоктета («Філоктет»). Софокл вважав, що релігія має бути основою держави, а праведний суд і справедливість можливі лише у благочестивих Афінах. Водночас митець не міг не відчувати приреченості традиційних морально-етичних цінностей в нову добу. Тому гостре протистояння старого і нового набуває у творчості Софокла значення трагедійного конфлікту. Хоча драматург і визнає за людиною певну свободу дій та силу розуму, але разом з тим він переконаний, що людські можливості обмежені, бо над людиною стоїть сила, яка визначає її долю. Конфлікт між прагненням людини діяти відповідно до своїх бажань і повна залежність результатів її діяльності від волі богів — лейтмотив трагедій Софокла.
| |
| |
Переглядів: 508 | |
Всього коментарів: 0 | |