«Гомерівське питання» Гармонійна єдність та художня досконалість гомерівських поем ще в епоху ранньої античності створили їх легендарному авторові славу неперевершеного поета. Але вже за доби еллінізму виникло дві проблеми: щодо авторства і обставин виникнення «Іліади» та «Одіссеї». У VI ст. до н. е. за розпорядженням афінського тирана Пісістрата було вперше ретельно досліджено гомерівські тексти. До цього Гомера вважали автором не лише «Іліади». та «Одіссеї»; йому приписували ще багато епічних поем (так званий епічний цикл «Кіпрії», «Маргіт», гомерівські гімни). Однак вже в еллінську епоху дехто заперечував авторство Гомера щодо «Одіссеї». У цілому ж за античних часів ніхто не сумнівався в існуванні такого поета і в тому, що, принаймні, «Іліада» створена саме ним. Загалом же «гомерівське питання» охоплює значно ширше коло наукових проблем. Наприкінці XVIII ст., коли у Західній Європі поширився інтерес до усної народної по етичної творчості, знову постає «гомерівське питання». Деякі вчені висловили думку про те, що «Іліада» являє собою сукупність окремих героїчних пісень, нібито механічно зведених в єдине ціле невідомим редактором лише у середині VI ст. до н. е. (Ф. А. Вольф, 1795). Це припущення 1837 року підхопив, розвинув і сформулював у вигляді «теорії малих пісень» К. Лахман. Однак його версія невдовзі була категорично відкинута більшістю академічних вчених, оскільки вона ігнорувала
незаперечний факт — композиційну цілісність обох поем. Особливо активно виступили проти даної теорії поети і письменники, які високо цінували художню досконалість гомерівського епосу,— Гете, Шиллер, Гнєдич, Гоголь. Попри свою хибність, теорія «малих пісень» мала й позитивне значення, бо дала поштовх до подальшої кропіткої роботи над вивченням цієї проблеми. Наприкінці першої половини XIX ст. серед дослідників давньогрецького епосу сформувалися два основних напрями: унітарний, що обстоював єдність поем та їхнього автора (у Німеччині — Г. В. Ніч; пізніше у Росії — М. С. Куторга, Ф. Ф. Соколов), та аналітичний, прихильники якого виділяли в поемах різні за часом створення частини. Більшість аналітиків зосередили зусилля на пошуках у текстах поем так званого «основного ядра» (первісної поеми про «гнів Ахілла»), яке, на їхню думку, згодом доповнювалось і розширювалось (Г. Германн, Дж. Грот, Ф. Г. Міщенко, С. П. Шестаков, Ф. Ф. Зелінський). Однак навіть серед прихильників аналітичного підходу до вивчення поем Гомера існували діаметрально протилежні думки щодо обсягу «основного ядра». Так, Е. Бете вважав, що «основне ядро» містить півтори тисячі віршів, а П. Мазон та інші включали до нього І, XI— XVIII, XX—XXIV пісні, тобто майже три п'яті тексту поеми в її сучасному варіанті. У XX ст. питання пре походження гомерівського епосу перейшло в дещо іншу площину. Порівняльні дослідження епосу та усної епічної творчості швденнослов'янських, кавказьких і середньоазіатських народів виявили риси вражаючої їх подібності. Ця подібність дала підстави ряду вчених (М. Паррі, А. Лорду, І. Нотопулосу, Дж. Кірку) стверджувати, що гомерівські поеми аж до середини VI ст. побутували як твори «усної поезії» і в них нібито немає жодних слідів індивідуальної авторської творчості. Проте такий висновок має істотні недоліки: він не враховує того очевидного факту, що в процесі створення поем автор прагнув досягти їх художньої єдності, майстерно використовуючи для цього різноманітні засоби усної поезії (так званий «формульний стиль»). Науковий пошук триває. Вчені-філологи намагаються реконструювати першооснову «Іліади» та «Одіссеї», визначити джерела, що ними користувався поет, дізнатися, які історичні події були трансформовані в міфах, які поєдналися в поемах Гомера правда жит і правда поезії. Поки що вчені не дійшли згоди в «гомерівському питанні», хоча зверталися за допомогою навіть до ЕОМ. Існує, наприклад припущення, що «Іліаду» написав Гомер, а «Одіссею»— один з його учнів. Деякі дослідники схиляються до думки, що Гомер — міфічна особа, і тому обидві поеми слід розглядати як фольклорні твори. Однак найпереконливішими є твердження, що Гомер — реальна особа. Підсумовуючи результати досліджень даної проблеми, можна зробити такі висновки щодо сучасного стану «гомерівського питання», тобто наукових уявлень про давньогрецький епос:
1. Основою «Іліади» стала міфологізована історія мікенського періоду Давньої Греції. На межі першого тисячоліття до н. е. вона сформувалася як героїчне сказання на стародавньому еолійському діалекті. Згодом це героїчне сказання було перенесене до давньогрецької Іонії, де його стали оповідати вже на іонійському діалекті. Там воно побутувало у вигляді окремих усних оповідей аж до середини другої половини VIII ст. до н. е., тобто до того часу, коли Гомер, скориставшись вже існуючою традицією і стильовими прийомами богатирського фольклору, силою свого художнього таланту об'єднав у єдине ціле окремі усні оповіді, створивши величну поему. Вважається, що, працюючи над «Іліадою», Гомер вже користувався писемністю. Інакше неможливо пояснити гармонійність характерних для поеми композиційних засобів. Разом з тим окремі частини епосу виконували для слухачів рапсоди, які або скорочували текст записаної поеми, або вносили до нього певні зміни, зумовлені авторською індивідуальністю ЇЇ виконавців. Турботою про збереження тексту початкового варіанта поеми і була продиктована діяльність спеціальної комісії, створеної у середині VI ст. до н. е. за наказом афінського правителя Пісістрата. 2. Що стосується «Одіссеї», то соціальні відносини, зображені у поемі, та елементи нового світогляду, які вступали у протиріччя із героїчним ідеалом, а також часткова втрата епічної традиції дозволяють датувати цей твір приблизно початком VII ст. до н. е. Можливо, саме тоді Гомером було здійснено «другу редакцію» «Іліади». У подальшому обидві поеми зазнали невеликих змін за рахунок внесення незначних доповнень, які загалом не змінили початкового характеру поем. Однак, як би не уявляли собі сучасні дослідники історію виникнення гомерівського епосу та його творця, для європейської спільноти та естетичної думки Гомер і його безсмертні поеми були, є і будуть неперевершеним зразком високої духовності античної культури.
| |
| |
Переглядів: 4038 | |
Всього коментарів: 0 | |