Архілох

( друга половина VII ст.. до н.е.)

« Стійкість незламної душі»

Творець елегійної та ямбічноі лірики Архілох писав пе­реважно сатиричні вірші. Він складав байки, елегії, гімни, епіграми, а найбільше полюбляв ямби. Дошкульні ямби Архілоха порівнювали з отруйним жалом. Стародавні греки похо­дження слова «ямб» пов'язували з ім'ям гост­рої на язик служниці Ямби. Своїми дотепни­ми жартами вона змусила розсміятися навіть невтішну богиню Деметру, яка побивалася за викраденою Аїдом дочкою Персефоною.

В уїдливих ямбах Архілох висміював люд­ські вади, насамперед бездумне поклоніння ста­рим морально-етичним нормам. Для поета не існує тих незаперечних моральних цінностей, які були основою поведінки гомерівських ге­роїв. Він іронізує над військовою честю і сла­вою. Як на його очі слава заради слави, та ще й здобута ціною життя, позбавлена будь-яко­го сенсу. Він не визнає навіть слави захисника вітчизни, бо вважає, що «доля полеглих — найгірша» І «вдячність живі відчувають лиш до живих», а «хто поліг, тому ні слави, ні подяки вже нема»

Ніби сперечаючись з Тіртеєм, Архілох, знову ж таки з іронією, розпо­відає, що йому доводилося тікати з поля бою, гублячи при цьому свій «бездоганний» щит. Життя — дорожче, вважає поет, а щит врешті-решт можна придбати й новий. Порівнюючи Архілоха з Тіртеєм, вчені дійшли висновку, що їхня поезія немовби уособлює два різні типи світосприйняття, характерні для елегії та ямба. Після Архілоха ту саму історію про свою втечу з поля бою та загублений щит роз­повідатимуть Алкей і Анакреонт, а через де­кілька століть — римський поет Горацій. Але Архілоху, на відміну від них, довелося доро­гою ціною заплатити за свою відвертість: звіль­нений з війська, поет довгий час жебракував. Син аристократа і рабині, Архілох був воїном-найманцем і ставився до своєї «роботи», як до ремесла. Він писав: «Хліб мій на списі замішаний... і п'ю, спершись на списа також».

Поет жив і творив у перехідну добу, коли традиційні етично-моральні норми життя вже застаріли, а нові ще не стали загальногрома­дянськими цінностями. У численних військо­вих походах Архілох чимало побачив і зрозу­мів. Тому в його віршах людина постає багатогранною, із властивими їй вадами та пристрастями, а сама поезія набуває філосо­фічного звучання і афористичної виразності:

Радість є — радій не надто, є нещастя —не сумуй понад міру.

Вмій пізнати зміни в людському житті.

У світі, що його оточує, ліричний герой Архілоха не бачить ані закономірності, ані до­цільності:

Всі шляхи богам відкриті: часто з чорної землі

Піднімають тих, що впали під ударами біди,

Часто горді й самопевні мов підкошені падуть,

І тоді за лихом лихо гне їм спину і вони

Жебраками йдуть по світу без мети і без думок.

Гострота сприйняття дійсності призводить до душевного сум'яття поета, бо тільки богам «всі шляхи відкриті». Що ж лишається смерт­ній людині? Невже її доля — це гіркий сму­ток, самотність і покора обставинам? «І все ж од нестерпної туги, мій друже, засіб нам дали боги — стійкість незламну душі»,— ствер­джує поет.

Всупереч своєму іронічному ставленню до слави захисника вітчизни, Архілох ціною влас­ного життя переконав співвітчизників у мораль­ній перевазі «стійкості незламної душі». Із за­кликом: «Перемога або смерть!» — він загинув, захищаючи від ворогів рідний острів Парос.

Нащадки, знову ж таки всупереч перекона­ності Архілоха, не забули ні поета, ні його са­тиричних ямбів. Відомий французький поет Андре Шеньє, автор сатиричних «Ямбів», називав себе сином Архілоха, а український поет Мак­сим Рильський не без підстав стверджував: «Се­ред шалених прерій і в тундрі, де сивіє бідний мох, нам світять Гейне, Тютчев, Архілох».