Аристотель (384 – 322 р. до н.е. )
«Поетика» Доба бурхливого розвитку елліністичної філософської думки припадає на V—IV ст. до н. е. Твори славетних філософів — Платона (приблизно 428—348 рр. до н. е.) та Аристотеля — невід'ємна частина художньої прози цієї епохи. Видатний вчений-енциклопедист Аристотель успішно займався філософією, логікою, етикою, психологією, риторикою, поетикою. Народився майбутній філософ і учений у місті Стагіри, в сім'ї придворного лікаря царя Філіпа Македонського. У 17 років юнак приїхав до Афін і вступив до Академії Платона. Двадцять років творчої діяльності Аристотеля пов'язані з цією Академією. Після смерті Платона Аристотель заснував в Афінах власну школу — Лікей, за назвою гаю Аполлона Лікейського. Учнів Аристотеля називали перипатетиками (від гр. регіраїеііЬоз — любителі прогулянок). Ця назва походить від звички філософа проводити заняття, прогулюючись зі своїми слухачами у затінку дерев. Власні погляди на мистецтво Аристотель найдокладніше виклав у «Поетиці». До нас дійшла тільки перша частина цієї праці, де вчений дав своє визначення загальних естетичних принципів і теорії трагедії. Друга частина «Поетики», присвячена теорії комедії, не збереглась. На відміну від Платона, який не надавав значення пізнавальній функції мистецтва, Аристотель вважав, що мистецтво відбиває реальне буття, дає людям насолоду, вчить думати і багато важить у справі виховання. Він визначав мистецтво як «наслідування природи», що досягається в художніх творах різними засобами: ритмом, словом, гармонією. Але Аристотель не ототожнював наслідування з копіюванням — навпаки, наполягав на тому, що в мистецтві має бути і узагальнення, і художня вигадка. Учений писав: «Завдання поета — говорити не про те, що дійсно сталося, а про те, що може статися, отже, про можливе, яке випливає з імовірності або необхідності. Історик і поет відрізняються один від одного не тим, що один пише віршем, а другий прозою... різниця між ними полягає в тому, що історик говорить про те, що дійсно сталося, а поет про те, що могло б статися. Тому поезія має більш філософський і серйозний характер, ніж історія». Прагнучи все систематизувати, Аристотель дав класифікацію видів мистецтва. Він розрізняв три способи, за допомогою яких поети створюють художню дійсність: розповідь устами іншої особи, розповідь про себе самою, показ героїв у дії. Відповідно до цих способів Аристотель поділяв поезію на епічну, ліричну та драматичну. На думку Аристотеля, трагедія має перевагу над усіма іншими жанрами, бо найсильніше впливає на глядачів. Він вважав обов'язковими такі шість елементів трагедії: фабула, характери, думки, мовне втілення, сценічне оформлення, музична композиція. Аристотель постійно підкреслював, що характер у трагедії розкривається через дію, яка повинна мати такий обсяг, щоб її було легко запам'ятати. Крім того, він радив, «наскільки це можливо», дбати про те, аби дія відбувалася протягом одного оберту Сонця. Про єдність місця Аристотель у своєму творі не згадує. У XVII— XVIII ст. теоретики класицизму приписали Аристотелю ідею формули єдності місця, дії і часу. Після занепаду античного світу про «Поетику» Аристотеля забули. Вона повернулася в Європу наприкінці XV ст. завдяки арабам, у філософії та мистецтві яких існував своєрідний культ Аристотеля. | |
| |
Переглядів: 330 | |
Всього коментарів: 0 | |