Античний театр Народження античного театру
З найдавніших часів у всіх народів світу снували свята, пов'язані зі щорічними циклами вмирання та відродження природи, із збиранням врожаю. Ці урочисті відправи й дали життя античній драмі та театральному мистецтву, яке самі елліни називали школою для дорослих. У Греції такі свята були присвячені Діонісу — богу рослинності і родючості, покровителю виноградарства і виноробства. Ось як описує свято Діоніса польський письменник Ян Парандовський: «Одного разу жителі Фів побачили на своїх полях дивну процесію. Попереду йшли пазами осли, згинаючись під тягарем шкіряних 5урдюків, у яких булькотіло вино, їх оточував гурт дивних істот з ріжками на голові й маленькими чудернацькими хвостиками нижче спини. У всіх були кошлаті ноги з ратичками. Зони сперечалися, галасували, штовхалися, щосили глузуючи один одного... За ними на ослі їхав дід з товстим, обвислим схожий на тих рогатих. Він був прив'язаний до осла; невиразні, безладні слова зривалися з його товстих, м'ясистих губ. Він весь час пив вино, і йому знай підливали. Грали флейти, цимбали, били бубни. Дівчата й молоді жінки то йшли за ними гамірливим натовпом, то розбігалися з шаленим сміхом, вереском та співом. Розпущене волосся здіймалося од вітру над головами чорною чи золотою хмарою. За ними виступали спочатку дві пантери, прикрашені білими трояндами, потім сумирно йшли два леопарди в гірляндах з червоних троянд, а в кінці — два леви, увінчані розмаїтими квітами. Ця потрійна упряж тягла позолочений ридван. На пурпурових подушках лежав юнак надзвичайної вроди. Очі в нього були ніжні, мов лісові фіалки, уста червоні, як плід граната. Шовковисте, з золотавим відблиском волосся спадало йому на плечі». Це й був селянський бог Діоніс, або Бахус, як його називали римляни. В Афінах дуже шанували Діоніса. Восени й навесні, під час збирання винограду і відкривання бочок з молодим вином, в Афінах та інших містах Греції ставилися так звані «пристрасті Діоніса». Хор перевдягнутих цапоногими сатирами селян славив свого бога і в піснях розповідав про його поневіряння. Спочатку співали тільки одягнуті в козячі шкури хористи, а потім їхній ватажок (корифей) та актор у ролі бога Діоніса вели розмову з хором і один з одним (діалог). Від середини VI ст. до н. е. під час свята Великих Діонісій влаштовувалися театральні вистави, у яких на честь Діоніса виконувалися дифірамби — гімни, що складалися з партії хору та декламації корифея. Співалися також сороміцькі пісні з метою спонукати плідні сили природи. Як вважав Аристотель, трагедія і комедія виникли спершу з імпровізації: трагедія пішла від зачинателів дифірамбів, комедія — від заспівувачів сороміцьких пісень. Саме значення цих слів підтверджує думку філософа. Трагедія по-грецькому означає «пісня цапів» (Трагос — цап, ода — пісня), а слово «комедія» тлумачать як «пісні процесії гульвіс» (від гр. комос — весела процесія і ода — пісня). Якщо
спочатку діалог між хором і корифеєм був пов'язаний із міфами про Діоніса, то поступово зміст його змінювався. Дедалі частіше хор став прославляти героїв інших міфів, сюжет яких тлумачили відповідно до злободенних потреб суспільства. Устрій давньогрецького класичного театру У житті афінських громадян театр відігравав важливу роль. Свої театри греки завжди будували в найкрасивіших місцях. Руїни давньогрецьких театрів і сьогодні вражають своїми розмірами. Так званий «театр Діоніса» в Афінах, розташований просто неба на схилі Акрополя, вміщував приблизно 17 тисяч глядачів. Він складався з трьох основних частин: орхестри (місце перед сценою для гри акторів), де розміщалися хор і жертовник богу Діонісу; театру (місця для глядачів), де в першому ряду стояло крісло для жерця Діоніса; скени (споруди позаду орхестри), де переодягались актори. На початку V ст. до н. е. дерев'яні лави було замінено на кам'яні. Орхестра, на якій знаходилися хор і актори, стала підковоподібною. За еллінських часів актори вже грали на високій кам'яній естраді — проскенії. У театрах була чудова акустика. Тисячі людей добре чули акторів. Місця для глядачів півколом оточували орхестру і поділялися на тринадцять клинів. З обох боків проскенія були пароди — проходи для публіки, акторів і хору. За часів давньогрецького трагедійного поета Софокла хор складався спочатку з дванадцяти, а потім з п'ятнадцяти чоловік. Пісні хору засуджували чи вихваляли вчинки героїв. Трагічні актори, кількість яких поступово зросла з одного до трьох, грали в розкішних костюмах, збільшуючи свій зріст котурнами (взуття з товстими підошвами). Жіночі ролі виконували чоловіки, і хор був виключно чоловічим. Актори не тільки декламували, а й співали і танцювали. Вони одягали на обличчя глиняні маски героїв — старих людей, юнаків, жінок, рабів. Ці грубо розмальовані маски зображали різноманітні людські почуття — жорстокість, радість, горе, біль, і їх можна було розгледіти здалеку. Для кожного почуття була окрема маска, тому акторові під час вистави доводилося кілька разів їх змінювати. У ротовий отвір маски вставляли рупор, який підсилював голос актора. Театральні вистави влаштовувалися кілька разів на рік і тривали упродовж кількох днів з ранку до темної ночі. Глядачі починали збиратися на світанку і за день встигали подивитися три-чотири п'єси. Поети змагалися між собою, і троє переможців одержували нагороди, їх присуджували найповажніші громадяни, вони ж оголошували кращу п'єсу дня. Професії драматурга й актора в Елладі вважалися почесними. Найбільш заможні та шляхетні громадяни на свій кошт утримували акторів та хору, платили за їх навчання. Таких громадян називали хорегами. | |
| |
Переглядів: 594 | |
Всього коментарів: 0 | |