Анакреонт

(близько 570 – 478 до н.е.)

Співець радісного кохання

Останній великий пред­ставник монодійної (сольної) лірики Анакреонт народився у малоазійському місті Теос, але все свідоме життя провів далеко від батьківщини. Перси захопили його рідне місто, і він, як утікач і мандрівний поет, спочатку жив при дворі самоського тирана Полікрата. Після смерті Полікрата був запро­шений тираном Гіппархом до Афін, а коли помер і Гіппарх, Анакреонт переселився у Фессалію, під покровительство Алевадів. У часи, коли жив і творив поет, тирани вважали прес­тижним збирати коло себе видатних митців, які становили своєрідну о су їхнього двору.

Поезія Анакреонта с символом грайливого, веселого і витонченого еротизму. Проводячи час в утіхах, кетах і розвагах, визнг і вшановуючи тільки трьох: богів — Ерота, Афродіту та Діоніса, Анакреот залишився в пам'яті наступних поколінні сивовочолим веселим стариганом, який кохання і вино:

Принеси води, юначе, і вина подай швиденько

І вінки духмяні з квітів, щоб з Еротом поборотись.

Ну же, пиймо не як скіфи, що без пісні сидять тихо.

Не люблю я нудьгувати: на бенкеті з вином

разом

Давай пісню серцю милу.

Про Ерота, що пов'язки із пахучих носить

квітів,

Пісню буду я співати: він володар над богами

Й людей також підкоряє.

Анакреонтова поезія не має сили і глиби­ни почуттів, властивих ліриці Сапфо. Там, де у Сапфо щира молитва до Афродіти, у Анакреонта — витончене й напівжартівливе звер­нення до Діоніса, бога виноградної лози і по­кровителя виноробів. Проте поету доступні й досить складні емоції: «Люблю — і наче не люблю». В його віршах народжується образ бога кохання — могутнього коваля, який б'є молотом по серцю. Та все ж таки для поезії Анакреонта більш характерним є ставлення до життя і до кохання як до цікавої гри. Уявлен­ня про Ерота — хлопчика-пустуна, що бавить­ся, жбурляючи в людину м'яч або пускаючи стріли кохання, усталилося саме завдяки пое­зії Анакреонта:

Золотоволосий Ерот мене Знову поцілив пурпурним м'ячем —

Дівчину в барвних сандалях тепер Каже мені забавляти.

Анакреонт, і особливо його грецькі та рим­ські послідовники, справили великий вплив на розвиток європейської лірики. Так звана анакреонтична поезія, що набула особливої популярності в Європі кінця XVIII — почат­ку XIX ст., має своїм джерелом грайливу поезію співця радісного кохання Анакреонт.