Свято украЇнської писемності

Дійові особи

В е д у ч и й

В е д у ч а

Уч н і - ч и т ц і

(сімнадцять осіб — учні різних класів середньої школи)

Ук р а ї н оч к и (тринадцять осіб)

Свято відбувається в актовому залі школи або бібліотеці.

Приміщення прикрашено вишитими рушниками, кетягами

калини, портретами українських письменників.

Вгорі прилаштовано великий плакат із назвою свята.

На видному місці стоїть стіл, накритий темним сукном на

ньому годинник, стопка книг, старовинна настільна лампа,

підставка для ручок, у якій гусячі пера.

Біля стола книжкова шафа.

Звучить пісня «Це моя Земля»

(муз. Л. Остапенко, сл. О. Ткач).

До залу входять у ч н і - ч и т ц і та в е д у ч і.

1- й у ч е н ь

О слово рідне! Пращура молитво,

Громи Перука, Велеса поля,

Софія Київська — творіння Ярослава —

Слов’яномовна праведна земля.

www.e-ranok.com.ua

26

2 - й у ч е н ь

В мені, в тобі Бояна віщим співом

Воно живе, здолавши тьму віків,

Воно Мстиславича Романа голос

І ратний клич Данилових полків.

3 - й у ч е н ь

О слово рідне! України слава!

Богдана мудрість і Тараса заповіт.

І гул століть, і сьогодення гомін

В тобі злились, як духу моноліт.

4 - й у ч е н ь

О слово рідне! Мудре і прадавнє,

Ти виросло з могутньої землі!

Тебе жорстоко розпинали,

А ти возносилось і не корилось — ні!

5 - й у ч е н ь

О слово рідне! Подарунок мами!

І пісня ніжна, і розрада нам!

Я всім на світі поділюся з вами,

Та слова рідного нікому не віддам.

В е д у ч а. Доброго дня усім гостям нашого свята!

В е д у ч и й. Сьогодні, 9 листопада, — День української писем-

ності й мови.

Кожна епоха дарує людству нові винаходи і відкриття. Але

найбільшим винаходом людства було письмо. Писемні знаки да-

ли людям можливість зберегти істинне знання. Адже саме завдя-

ки написаному слову люди збагнули світ і своє місце в ньому.

Мова кожного народу,

Неповторна і — своя.

В ній гримлять громи в негоду,

В житі — трелі солов’я.

На своїй природній мові

І потоки гомонять,

Зелен-клени у діброві

По-кленовому шумлять.

www.e-ranok.com.ua

27

Солов’їну, барвінкову,

Колосисту — на віки —

Українську рідну мову

В дар дали мені батьки.

Берегти її, плекати

Будем всюди й повсякчас,

Бо ж єдина — так, як мати —

Мова в кожного із нас.

В е д у ч а. Кожен народ іде своїм шляхом до створення писем-

ності. Та етапи розвитку письма у різних народів земної кулі при-

близно однакові.

Первісні люди, щоб запам’ятати місце перебування, напрям

руху мисливців, сигналізували про наявність якихось предметів

або істот на тому чи іншому місці, використовували зламані гіл-

ки дерева, укладені в певному порядку стріли, камінці тощо. Це

були перші спроби людини передати повідомлення за допомогою

мнемонічних знаків. Чи можна вважати ці знаки письмом? Біль-

шість учених схиляються до думки, що ці знаки — лише перший

крок до письма, підготовчий ступінь у процесі його становлення.

Предметні знаки передавали загальний зміст повідомлення, але

не співпадали з одиницями мовлення.

Часто самі речі не означали нічого, а використовувались як

умовні знаки. Таким було письмо кіпу, поширене у древніх ін-

ків, — вузликове письмо: на паличку нав’язувалися різнокольо-

рові шнурки з вузликами. Таким було письмо ірокезів — вампум:

різноманітні черепашки, кожна з яких мала певне значення, про

яке домовлялися заздалегідь. Так черепашка, пофарбована в білий

колір, позначала щастя, мир; у чорний — небезпеку, у червоний —

війну. Своєрідним предметним письмом є палички гінців в Авс-

тралії — палички із зарубками різної конфігурації. Вони допома-

гали посланцю краще запам’ятати і передати зміст повідомлення.

В е д у ч и й. Сучасні слов’янські алфавіти беруть початок з ки-

рилиці — системи писемних знаків, за допомогою яких Кирило —

один з двох братів-солунян, посланих до Моравії, — записав де-

які релігійні тексти. До прибуття Кирила і Мефодія на Русі вже

існувало письмо: у вжитку його було кілька типів, які мали ло-

кальний характер.

Наперед виходять у ч н і - ч и т ц і.

www.e-ranok.com.ua

28

6 - й у ч е н ь. Розрізняють кілька графічних норм кириличного

письма, поширеного в Київській Русі: устав, півустав, скоропис,

в’язь. Устав — урочисте письмо найбільш важливих офіційних

документів і релігійних книг. Літери уставу великі, мають прямі

лінії, майже квадратні. Кожна з них виписувалась окремо від на-

ступної з красивими поєднаннями прямих і заокруглених ліній.

Півустав прийшов на зміну уставу.

7- й у ч е н ь. Слов’янським письмом, побудованим на основі

кирилиці, користуються українці, росіяни, білоруси, болгари, сер-

би, македонці. Слов’янський алфавіт обслуговує потреби десяти

відсотків населення Землі.

Після реформи 1708 року російська гражданська азбука по-

ширилася й в Україні. На українському ґрунті вона почала при-

стосовуватися до звукової системи нашої вимови.

В е д у ч а. А зараз згадаємо історію літописання, яке почало-

ся в Україні дуже давно, трохи не одночасно із запровадженням

християнства на наших землях.

Перші старі літописи не дійшли до нас в оригіналах, а зберег-

лися в копіях або переробках.

У 1113 році з’явилася славнозвісна праця печерського Несто-

ра «Повість временних літ».

Наперед виходить у ч е н ь - ч и т е ц ь.

8 - й у ч е н ь (читає текст про Нестора-літописця). «Він при-

йшов до Києво-Печерської лаври сімнадцятилітнім юнаком і на-

завжди залишився тут, щоб стати не тільки монахом-чорнориз-

цем, а й батьком української історії. Ще застав тут славетного

Феодосія Печерського, йому пощастило на розмови з Великим

старцем, і потім він залишив для нащадків образ цього мудрого

і чистого чоловіка, який дбав про благо рідної землі й хотів щас-

тя для кожної людини в ній.

В е д у ч а. Усі історики сходяться на тому, що Нестор був надзвичайно

освіченою людиною, добре знав і давньоруські й інозем-

ні літописи, які читав в оригіналі. Є версія, що своє відоме «Чи-

тання про Бориса й Гліба» (так називається один з його творів

про князів, проголошених святими Руської церкви) він написав

грецькою мовою, оскільки «Читання…» завперше адресувалося

www.e-ranok.com.ua

29

читачам Візантії та інших країн християнського світу, де ця мо-

ва широко побутувала.

В е д у ч и й. Нестора часто називають літописцем. Це так, він

справді вів літопис, але правильніше його називати письменни-

ком та істориком. Не просто першим професійним істориком Русі,

а батьком усієї нашої історії. Він дотримувався літописних форм

і хронологічної послідовності викладу подій, але прагнення висловитися

ширше й докладніше диктувало йому численні вставні

оповіді в «Повісті временних літ» (згадаємо, наприклад, історію

життя і смерті віщого Олега або розправу княгині Ольги з жите-

лями міста Іскоростеня). Це виходить за рамки загальноприйня-

тих тоді сухувато-ділових літописних сказань. Так конкретизова-

но й художньо яскраво до Нестора не писав на Русі ніхто.

В е д у ч а. Серед багатьох людей поширена така думка: Нес-

тор — єдиний автор «Повісті временних літ». Вона помилкова.

Нестор звів в одне ціле різні літописи, створені його попередни-

ками, творчо опрацював їх, збагатив своїм літописом, і з-під йо-

го невтомного пера вийшла цілісна й тематично завершена кни-

га, яка не тільки дає уявлення про те, звідки пішла Руська земля

і хто у ній найперший почав княжити, але й читається як надзви-

чайно захоплюючий художній твір на теми нашої історії.

У повісті Нестор не приховує своїх симпатій. Ось, наприклад,

із яким захопленням зображує він ратні здібності й хоробрість

князя Святослава. Ці місця в творі, а вони — у цьому анітрохи

не можна сумніватися, належать Несторовому перу.

Наперед виходить у ч е н ь - ч и т е ц ь.

9 - й у ч е н ь

І виставили греки сто тисяч проти Святослава,

І не дали дані.

І пішов Святослав на греків,

І вийшли вони проти Русі.

І побачили греки Русь,

І дуже злякалась безліч воїв,

І рече Святослав: «Уже нам діватися нікуди,

І волею, і неволею станемо супроти:

Так не посоромимо землі Руської,

А ляжемо тут кістьми,

www.e-ranok.com.ua

30

Бо мертвий сорому не має.

Коли ж побіжимо, то сором нам.

Тож не маємо втікати, а станем кріпко.

Я ж попереду вас піду.

А коли моя голова поляже, то про свої думайте самі».

І сказали вої: «Де твоя голова поляже, там і наші положим».

8 - й у ч е н ь (читає далі). Нестор був надзвичайно незалеж-

ною у своїх поглядах людиною. І це часто викликало нарікання

князів. Відомо, що Володимир Мономах був невдоволений деяки-

ми місцями його «Повісті…». Він наказав після смерті Нестора

переписати й перередагувати окремі місця твору. Відомо, що цей

наказ виконав ігумен Києво-Печерської лаври Сильвестр. Потім

«Повість…» зазнала нових переробок. І це не могло не позначити-

ся негативно на її тексті — подекуди в ньому зникли стрункість

і послідовність викладу подій, точність датування, з’явився без-

сторонній сухуватий переказ.

В е д у ч а. Нещодавно в ближніх печерах Київської лаври

знайдено прах майже дев’ятсот літ тому похованого тут Несто-

ра. Після вивчення черепа історика скульптори виліпили його

ймовірний портрет, високе чоло, аскетичне обличчя ченця, довге

волосся, задумливий погляд. А ще раніше його живописний пор-

трет зі своєї уяви написав видатний сучасний історик Михайло

Брайчевський. Одягнений у чорну одіж Нестор з пером у руках

застиг перед чистим аркушем. Його губи міцно стиснуті, а у ве-

ликих очах світиться думка про минуле й про сучасне…

В е д у ч и й. У цілості збереглася найцінніша пам’ятка дав-

ньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім». А найпер-

ша наша пам’ятка, «Остромирове Євангеліє», написана у Києві

1056—1057 років. На «Пересопинському Євангелії» присягають

на вірність Україні наші президенти.

А тепер послухаємо як функціонує українська мова як мова

українського народу.

Наперед виходять у ч н і - ч и т ц і.

10 - й у ч е н ь. Українська мова функціонує як національна

мова українського народу в Україні. Поза її межами наша мова

в усній формі поширена в Росії, Молдові, Білорусі, Казахстані.

Крім того, українською мовою користуються українці в Польщі,

www.e-ranok.com.ua

31

Чехії, Словаччині, Румунії, Сербії, Хорватії, Угорщині, США, Ка-

наді, країнах Латинської Америки, Австралії.

11- й у ч е н ь. Ознаки української мови фіксуються в пам’ятках,

починаючи з найдавніших джерел, датованих ХІ ст. Існує два

погляди на зародження і розвиток української мови як окремої

слов’янської: українська мова виникла після розпаду давньорусь-

кої мови, у XIV ст.; безпосереднім джерелом української, як і ін-

ших слов’янських мов, виступає праслов’янська мова, розпад якої

розпочався в VII ст.

Сучасна українська літературна мова пов’язується з конкрет-

ного датою — виданням «Енеїди» Котляревського у 1798 році.

Знаменита поема стала першим друкованим твором, написаним

живою народною мовою, всупереч тогочасній традиції користу-

вання книжною українською мовою у писемній практиці, конк-

ретні сфери якої, зокрема книгодрукування, поступово зводилося

нанівець заборонами на українське слово, розпочатими Петром І.

12 - й у ч е н ь. Ще одна дата — 1840 рік, коли вперше було ви-

дано твори Т. Г. Шевченка, — можна вважати доленосною: з того

часу українська літературна мова стала на важкий, але плідний

шлях розвитку і нормативної стабілізації. На цьому шляху були

і перепони, і заборони.

Ну що б здавалося, слова?

Слова та голос.

Більш нічого.

А серце б’ється, ожива,

Як їх почує…

Звучить мелодія пісні «Реве та стогне Дніпр широкий».

До залу входять т р и н а д ц я т ь у к р а ї н о ч о к. Вони

по черзі виходять наперед, зачитують по одній із дат з історії

української мови.

1-ша у к р а ї н оч к а. 1720 рік — російський цар Петро І за-

боронив друкувати книги українською мовою.

1- г а у к р а ї н оч к а. 1769 рік — видано розпорядження Росій-

ської церкви про вилучення у населення України українських

букварів та українських текстів із церковних книг.

3 - т я у к ра ї н оч к а. 1775 рік — зруйновано Запорозьку Січ

і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

www.e-ranok.com.ua

32

4 - т а у к ра ї н оч к а. 1862 рік — закрито українські недільні

школи, які безкоштовно організували видатні діячі української

культури.

5 - т а у к ра ї н оч к а. 1863 рік — указ російського міністра Ва-

луєва про заборону видання книжок українською мовою.

6 - т а у к ра ї н оч к а. 1876 рік — указ російського царя Олек-

сандра II про заборону друкування нот українських пісень.

7- м а у к р а ї н оч к а. 1884 рік — закрито всі українські театри.

8 - м а у к р а ї н оч к а. 1908 рік — уся культурна й освітня

діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою,

«могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и бе-

зопасности Российской империи».

9 - т а у к ра ї н оч к а. 1914 рік — російський цар Микола II за-

бороняє українську пресу — газети і журнали.

10 - т а у к ра ї н оч к а. 1923 рік — початок відродження ук-

раїнської мови після проголошення ХІІ з’їздом РКП(б) коренизації.

11- т а у к ра ї н оч к а. 1938 рік — сталінський уряд видає пос-

танову про обов’язкове вивчення російської мови, чим підтинає

коріння мові українській.

12 - т а у к ра ї н оч к а. 1983 рік — видано постанову про так

зване посилення вивчення російської мови у школах і поділ класів

на дві групи — російські та українські, що призвело до нехтуван-

ня рідною мовою навіть багатьма українцями.

13 - т а у к ра ї н оч к а. 1989 рік — видано постанову, яка закріп-

лювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну

мову, чим українську мову було відсунуто на задній план, що позначається

ще й сьогодні.

Наперед виходять у ч н і - ч и т ц і.

13 - й у ч е н ь

О рідне слово, що без тебе я?

Німий жебрак, старцюючий бродяга,

Мертвяк, оброслий плиттям саркофага,

Прах, купа жалюгідного рам’я!

www.e-ranok.com.ua

33

Моя ти — пісня, сила і відвага,

Моє вселюдське й мамине ім’я!

Тобою палахтить душа моя,

Втішається тобою серця спрага.

Тебе у спадок віддали мені

Мої батьки і предки невідомі,

Що гинули за тебе на вогні.

Так не засни в запиленому томі,

В неткнутій коленкоровій труні —

Дзвени в моїм і правнуковім домі.

11- й у ч е н ь

Слова я чую барвінкові,

І серце щемно завмира,

Так, ніби сонце у струмкові

Сміється спалахом тепла.

Того освітленого дива,

Яке у рідній мові є —

Душа вогненна і правдива,

Що первоцвітом виграє…

15 - й у ч е н ь

Моя ти пісне калинова,

Моя ти зіронько свята!

Живи, цвіти, вкраїнська мово,

Зціляй і душу, і вуста.

Своєю паростю гінкою

Вростай у різнобарв’я мов,

Буди всесильною рукою

В серцях і ніжність, і любов!

В е д у ч а. Ми переконані, що немає жодного справжнього ук-

раїнця, який би не був зачарований мелодійністю, душевністю на-

шої мови. І чи можемо ми не згадати на святі Великого Кобзаря

Тараса Григоровича Шевченка, який став основоположником ук-

раїнської літературної мови, але сам ніколи не забував її родона-

чальника Івана Петровича Котляревського.

А після Котляревського та Шевченка відшліфував українську

мову, «дорогоцінний діамант» нашого народу, Володимир Самій-

ленко. Ось як прекрасно він про це сказав у вірші «Мова», при-

свяченому Тарасу Шевченку.

www.e-ranok.com.ua

34

Діамант дорогий на дорозі лежав,—

Тим великим шляхом люд усякий минав,

І ніхто не пізнав діаманта того,

Йшли багато людей і топтали його.

Але раз тим шляхом хтось чудовий ішов,

І в пилу на шляху діамант він знайшов,

Камінець дорогий він одразу пізнав,

І додому приніс, і гарненько, як знав,

Обробив, обточив дивний той камінець,

І уставив його у коштовний вінець.

Сталось диво тоді: камінець засіяв,

І промінням ясним всіх людей здивував,

Камінець той вогнем кольористо блищить,

І спалах його усім очі сліпить.

Так в пилу на шляху наша мова була,

І могутня рука її з пилу взяла.

Полюбила її, обробила її,

Положив на то усі сили свої,

І в народний вінець, як в оправу, ввела,

І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.

І на злість ворогам засіяла вона,

Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.

І сіятиме вік, поки сонце стоїть,

І лихим ворогам буде очі сліпить!

Хай же ті вороги поніміють скоріш,

Наша ж мова сія щогодини ясніш!

Хай коштовним добром вона буде для нас,

Щоби знов повернувся великий Тарас,

І, поглянувши щоб на створіння своє,

Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!»

В е д у ч и й. Мова — це показник культури людини. Недаремно

кажуть: «Заговори, щоб я тебе побачив». На жаль, сьогодні є не-

багато людей, які володіють досконало рідною мовою. Причиною

цієї прикрості стало, насамперед, те, що в результаті злиття ук-

раїнської і російської мов утворився так званий «суржик», який

є небезпечний і шкідливий, оскільки засмічує і поганить одну

з найкрасивіших мов світу.

www.e-ranok.com.ua

35

Ще сорок років тому Максим Рильський закликав: «Пильно

і неперестанно політь бур’ян». А «бур’яну» ж у нашій мові так

багато! Навіть ті, хто на уроках досить вправно спілкується рід-

ною мовою, після уроків уживають українсько-російську суміш.

Крім того, в мову вкрадаються так звані «сучасні» вислови, які

є вульгарними і ведуть до деградації особистості, Слова «класно»,

«кльово», «балдьож» і подібні можуть свідчити тільки про духов-

ну убогість мовця, відсутність національномовної свідомості. Так

часто ми чуємо вирази типу «построїли дом», «музикальна шко-

ла», «бувші учні», «сама краща дівчина», «відкрийте вікно», «під-

німіть руки». Треба докласти всіх зусиль, щоб позбутися звички

говорити «по-простому». Говорити слід правильно, бо перед на-

ми відповідальне завдання: узяти все краще з надбання наших

предків, сконцентрувати весь розум і духовний потенціал нації,

щоб відродилася і розквітла Україна, щоб усміхнулася доля на-

шому народу.

Як парость виноградної лози

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур’ян. Чистіше від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм життям.

Прислухайся, як океан співає —

Народ говорить. І любов, і гнів

У тому гомоні морськім. Немає

Мудріших, ніж народ, учителів!

У нього кожне слово — це перлина,

Це праця, це натхнення, це людина!

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля,

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч в Грінченка і Даля.

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад.

Наперед виходять у ч н і - ч и т ц і.

www.e-ranok.com.ua

36

15 - й у ч е н ь

Я так люблю, я так люблю тебе,

Моя співуча українська мово!

В тобі шумить Полісся голубе,

І дужі хвилі гомонять Дніпрові.

16 - й у ч е н ь

В тобі живе Карпатська височінь,

Що манить у незвідане майбутнє,

І степова безкрая широчінь,

І Кобзарева дума незабутня!

17- й у ч е н ь

Ти, рідна мово, чиста, як роса,

Цілюща й невичерпна, як криниця.

Святиня наша, гордість і краса,

Ти — розуму народного скарбниця!

18 - й у ч е н ь

Як легко йти з тобою по землі

І підставлять вітрам лице відкрите!

Для мене ти — як і насущий хліб,

Без тебе я не зміг би в світі жити.

Усі учасники свята виходять до глядачів, дякують за увагу.

Свято закінчується.