Людина піднімається на Еверест для себе, але прапор на Евересті вона встановлює для своєї країни. Маргарет Тетчер
Читець Вже скільки закривавлених століть І. Бесіда за запитаннями: - Прапор держави. Що це? - Який день вважається Днем Державного прапора України? ІІ. Слово вчителя.
Одним з найважливіших елементів процесу становлення державності будь-якої країни є визначення національної символіки як невід’ємної ознаки її незалежності. Кожний народ, маючи свою історію, має і свої історичні святині – герб, прапор, гімн. Символіка є втіленням боротьби за самовизначення, це – історичне надбання народу, частка його етнокультури. Через умовне зображення символіка передає сутність держави, дає уявлення про соціальні цінності її суспільно-політичного ладу, слугує виразником ментальності нації. Указ Президента про щорічне відзначення Дня Державного Прапора України 23 серпня був підписаний у 2004 році. Нагадаємо, що раніше День Державного Прапора святкувався тільки в Києві на муніципальному рівні. Столиця відзначала це свято 24 липня. Саме цього дня у 1990 році синьо-жовтий прапор було піднято над Київською мерією. Одним з найважливіших елементів процесу становлення державності будь-якої країни є визначення національної символіки як невід’ємної ознаки незалежності. Кожний народ, шануючи свою історію, шанує і свої святині. Без сумніву, державний синьо-жовтий прапор і є однією із найголовніших святинь народу. На Русі дуже поважали древні стяги. На них зображували небесні світила, хрести, княжі знаки – тризуби, двозуби. Без прапора військо не відправлялося в похід і не вступало в бій. Тоді ж почали поширюватися й колірні поєднання. Синьо-жовті барви символізували Київську державу ще до християнства. Ці кольори дуже часто освячувалися образом животворного Хреста. У той час державного прапора як такого ще не було. Існували лише князівські стяги. Але згодом ці два кольори набули значення державних. Після нашестя татарських орд Батия ця символізація зникла, але згодом відродилася в церковних оздобах, на гербах українських міст. Майже всі герби міст Київщини й України загалом обрамлялися жовто-блакитними кольорами. Українська національна традиція символічного відображення світу формувалася упродовж кількох тисячоліть. Ключем до розуміння як народного, так і релігійного та державного аспектів є її символи – синя і жовта барви. Поєднання цих двох кольорів – одне з найдавніших серед сучасних національних прапорів. А походить воно від герба Галицько-Волинського князівства, землі якого в XIII столітті літописці назвали Україною. Процес розробки зовнішньої атрибутики тривав і в XX столітті. 22 березня 1918 року жовто-блакитний прапор був затверджений Центральною Радою як символ українського народу, Української Народної Республіки. Ініціатором цього рішення був Михайло Грушевський. Після перевороту, вчиненого гетьманом Павлом Скоропадським, порядок кольорів було змінено на синьо-жовтий і таким уже залишився до нашого часу. Як і в багатьох інших державах, кольори України не мають офіційного пояснення. А неофіційне змінювалося з часом і залежало як від смаків сучасників, так і від політичної моди. І донині кожен прочитує їх сам, визначаючи для себе найголовніше. Але для кожного прапор є символом миролюбства. І кожному він нагадує наше літо, коли небо над Україною таке синє, як покрови Пресвятої Діви, а наші лани такі золоті, як паски на маминому столі. Синьо-жовтий прапор набув широкого поширення в 90-х роках минулого століття в національно-демократичних колах, а потім повсюдно. Але держава не поспішала змінювати свою символіку. На час розпаду СРСР державним прапором України залишався радянський. Але 24 липня 1990 року президія Київської міської ради народних депутатів вирішила вивісити синьо-жовтий прапор поруч із державним червоно-синім перед будинком міськради на Хрещатику. 24 серпня 1991 року був проголошений Акт незалежності України, і синьо-жовтий прапор замайорів над будинком Верховної Ради.
Особливого значення набуває використання державного прапора під час проведення протокольних заходів, оскільки з ним, передусім, асоціюється держава. У міжнародній практиці склалася особлива система правил використання державного прапора, так званий „етикет прапора”. Порядок його розміщення має свої нюанси залежно від місця, де він встановлюється. Існує звичай вивішувати прапор у світлу частину доби – зі сходу до заходу сонця. У таких місцях, як резиденція Глави держави, будинок Уряду, будинок парламенту прапор може бути встановлений постійно, за умови його освітлення в нічний час. Український національний прапор має здатність кликати не тільки на урочисті мітинги і свята, а й на боротьбу за свободу і честь нації. Це наш історичний дух, наша совість і символ нашої незламності. Це вічно жива пам’ять і вічна мрія нашого народу. Під його знаменом ми йшли до проголошення самостійної Української держави, а сьогодні розбудовуємо демократичне суспільство. Під цим прапором український народ на весь світ засвідчив своє прагнення до свободи, незалежності, гідного життя у єдиній сім’ї європейських народів. ІІІ. Пізнавальна частина 1 Учень Дохристиянські символи і княжі стяги Сучасний український синьо-жовтий двоколір (біколор) – один з найдавніших серед сучасних національних прапорів. Відомо, що ще в дохристиянський період дві барви – жовта й синя – символізували Вогонь і Воду, що домінували в усіх народних звичаях і обрядах. За східнослов’янською міфологією одним з найсакральніших було свято літнього сонцестояння, більш відоме сьогодні як ніч на Івана Купала. Усі ритуали цього свята так чи інакше були пов’язані з вогнем і водою: вогняне колесо катиться до води, у річку пускають квіткові вінки, на яких запалені свічки і та ін.. А найважливішим символом цих купальських обрядів була квітка – синьо-жовта квітка брат-і-сестр?, відома ще як пер?стріч. До творення жіноче начало має блакитний колір (вода), а чоловіче – жовтий (вогонь). Після творення жіноче начало стає жовтим (земля), а чоловіче – блакитним (небо). З води та вогню й постало синьо-жовте Дерево світу наших предків». До слова, поєднання цих кольорів може трактуватися по-різному: це й чисте, мирне, безхмарне небо, що простягнулося над жовтою барвою хлібного лану – символом мирної праці й достатку, це й поєднання символів життя – Золотого Сонця у Синьому Небі. Однак, головна ідея синьо-жовтого полотнища проста – це велика Гармонія Неба, Сонця і Землі та всього, що є на ній сущого. Тож давні стяги на Русі були у великій шані ще за часів язичництва, а після запровадження християнства вони почали освячуватися образом животворного Христа, що було перейнято від греків. Історичні джерела донесли до нас досить скупі відомості про кольори прапорів Київської Русі. Наприклад, «Слово о полку Ігоревім» згадує «червлен стяг», «белу хоруговь», «червлену чолку». На думку відомого історика Р. Климкевича, «стяг Руської землі часів Київської доби був червоний із золотим тризубом чи двозубом того чи іншого князя». А за свідченням хроніки історика Зіморовича (відома з середини XVII ст.), щойно заснованому місту Львову (1256 p.) надається герб, на якому зображується золотий лев на голубому тлі. Ці ж кольори поєднували на знаках Руського воєводства за часів Речі Посполитої, а також на землях Закарпаття і Буковини. Давнв історики описують хоругви Львівського (лазурову із зображенням жовтого лева, що «ніби дереться на скелю») і Перемишльського (лазурову із зображенням жовтого коронованого орла з двома головами, «оберненими однаково в різні боки») полків, які 1410 року брали участь у славнозвісній Грюнвальдській битві на боці Королівства Польського і Великого князівства Литовського супроти свого колишнього союзника часів Галицько-Волинського князівства – хрестоносців Тевтонського Ордену.
Учень 2. Козацькі знамена Розвиток козаччини мав значний вплив на українське прапорництво. Так, за козацько-гетьманської доби з’являється новий характерний прапорний колір, так званий малиновий. Найвищими державними прапорними емблемами стають дві гетьманські хорогви: перша – малинова з зображенням Архистратига Михаїла, друга – з родовим гербом того чи іншого гетьмана. Проте, окрім малинового прапора, козацькі полки використовують прапори багатьох інших кольорів, серед яких жовті, сині, зелені тощо. Така різноманітність має своє пояснення. Наймаючи козаків для воєнних походів, монархи багатьох європейських країн дарували їм клейноди, які пізніше залишалися і використовувалися козаками. До слова, з цим пов’язана досить поширена серед цілого ряду істориків версія про те, що жовто-блакитному біколору українці мають завдячувати шведському королю Карлу ХІІ, який буцімто дозволив використовувати кольори своєї держави для того, аби у битві, історії знаній як Полтавська, відрізняти українських козаків гетьмана Івана Мазепи, що воював на боці короля, від українських козаків, що перейшли на бік російського царя Петра І. Залишається додати, що на користь цієї версії жодних писемних доказів чи будь-яких реальних історичних свідчень знайдено не було. Під час національно-визвольної війни 1648-1654 рр. козацьке військо використовувало прапори різної барви із зображеннями зірок, хрестів, місяців, гетьманських та земельних гербів. Ось як описує очевидець штурм козаками Чернігівського полку міста Гомеля 1651 року: «Наступ почався 4 червня в неділю. О восьмій годині рано, при зміні варти, побачили спершу корогву червону з білим хрестом і білою обвідкою, потім показалася друга червона корогва, а коло неї три білі й дві чорні, і дві жовто-облочисті (тобто блакитні – авт.), під ними 8 тисяч козаків кінних і піших вибраного війська». Українські та польські джерела це підтверджують. Так, за описами польських хроністів, в Києві та під Черніговом 1651 року військо литовського князя Радзивілла захопило серед інших і шість синьо-жовтих козацьких знамен. Такі ж знамена зображені і на картині «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» Іллі Репіна, консультантом якого був відомий історик, археограф та етнограф Д.Яворницький, та на знаменитому полотні М.Івасюка «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ у 1649 році». До слова, з цього приводу член Петербурзької Академії наук, академік Федір Корш (відомий знавець давніх пам’яток культури України) писав російському цареві Олександру III: «Ваше Величество! Знамена козацкие, изображенные художником Репиным на его картине, не содержат по своєму цветовому набору никаких иностранных веяний, а отражают в себе извечную преемственность цветов золотых и небесных, постоянно присущих для всех знаков отличий в Южной Руси (Малороссии) еще со времен Великих князей Киевских вплоть до роспуска запорожской вольницы согласно повелению Императрицы Екатерины Великой. Сказанному имеется предостаточно письменных подтверждений в отечественных источниках, а равно в ряде предметов материального искусства тех древних времен». У середині XVII століття набувають поширення блакитні (сині) полотнища із золотими чи жовтими зображеннями хрестів та інших знаків: небесних світил і шанованих святих. Основною емблемою стає козак із самопалом у золотому чи жовтому полі щита на блакитному полотнищі. Остаточно сині та жовті барви утверджуються в якості національних у XVIII столітті.. Однак, із занепадом Гетьманщини та приєднанням роз’єднаних земель України до складу Російської та Австрійської імперій, український прапор на певний час зникає.
Учень 3. Революція 1848-ого У повітрі вільно мають злато-сині прапори, рвуться в небо, в сонцях сяють, звуть на волю крізь мури. Лиш один за вітром лине – дзвін по Києву гуде: Прокидайтесь! До Вкраїни ранок сонячний іде! Линьте в небо орлів крила, землю зорюйте, плуги, хай цвіте Вкраїна мила буйним цвітом навкруги. І несе поміж народи крізь розвалені мури гасло світла та свободи злато-сині прапори…
У березні 1848 року в Австрійській імперії вибухнула революція, що дала поштовх і для українського національно-визвольного руху. 2 травня того ж року у Львові було створено Головну Руську Раду, орган національного самоврядування. Треба відзначити, що на цей момент Україна не мала єдиного історично оформленого власного символу. Тому питання із національною символікою було вирішено далеко не одразу. 15 травня 1848 року Головна Руська Рада розглянула лист від відділення Руської Ради у Станіславі (нині Івано-Франківськ) з питанням, що належить вважати «руською кокардою, кольорами і гербом». Призначена у зв’язку з цим геральдична комісія вивчила означене питання. В результаті було вирішено взяти за основу національних символів герб Львівської землі та Руського воєводства у складі Польщі. І вже на засіданні Руської Ради 18 травня було вирішено вважати «знаменом землі руської – лева, а кольорами – синій та жовтий» (порядок кольорів на прапорі не регламентувався). Тим часом, австрійська влада, занепокоєна лояльним ставленням українського населення до російських військ, пішла на хитрість. Місцевий губернатор граф Стадіон виразив готовність підтримати український національно-визвольний рух, поставивши умову, за якою українське населення мало перестати вважати себе «частиною руського народу». На підтвердження своєї обіцянки граф подарував представникам Руської Ради синьо-жовтий прапор (начебто зшитий особисто матір’ю австрійського імператора Франца Йосифа, що на думку більшості істориків є вигадкою). 25 червня 1848 року у Львові стався добре відомий прапорознавцям інцидент. На міській ратуші невідомими особами були вивішені «хоругов руських кольорів, а при ній зліва хоругов польська». Головна Руська Рада, будучи лояльною до австрійської влади, негайно відмежувалася від цієї події і постановила зняти зазначені хоругви з ратуші якомога швидше. Однак вже наприкінці року синій та жовтий кольори широко використовувалися по всій Західній Україні в якості національних. Так, описуючи перший з’їзд українських вчених у Львові, відомий історик Яків Головацький подає: «Дня 7/19 жовтня въ четверг І далі пояснює символіку кольорів: «...Народни барвы просвещали намъ и выображали не богатства, збытокъ, але сильную, щирую волю, благое намереніе. Синій цветъ, якъ чисте небо южной Руси, ясный, погодливый, якъ душа щирого не скаженого Русина, изьображавъ миръ и спокой, якого до розвитія нашого народного потреба. Золотый цветъ, якъ тіи зорницъ на ясномъ небе, изъображали ясное светло, до котрого намъ стремитися належить». Так синьо-жовті (або жовто-блакитні) прапори увійшли до свідомості українців в якості національних символів.
Учень 4. Революція 1917-ого 1914 рік, вся Росія відзначає 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Львівська та київська молодь крокує вулицями рідних міст із жовто-синіми прапорами (до слова, такі ж знамена підняли в Петербурзі, Москві, Оренбурзі, Варшаві, Кракові, Відні). Тільки в повідомленні із Станіслава прямо вказується, що знамена були синьо-жовтими. Звичайно, цілком можливо, що жовто-блакитними на той час називали усі прапори національних кольорів, незалежно від того, яке полотнище було зверху, а яке знизу. Але от що відомо достеменно: в травні 1917 року славнозвісні українські січові стрільці, що воювали у складі німецьких союзних військ, підняли саме жовто-блакитні знамена, а 1 липня їм назустріч піднялися з точнісінько такими ж прапорами солдати українського корпусу російської армії. Відзначимо також, що після лютневої революції 1917 року країною прокотилася хвиля масових мітингів і демонстрацій. У Києві такий мітинг відбувся 29 (16 за старим стилем) березня. На ньому робітники, солдати та інтелігенція йшли під червоними та жовто-блакитними прапорами. У київській газеті «Последние новости» з цього приводу був надрукований вірш під назвою «16 березня», в якому були такі рядки: «А под этим лучезарным сводом В вихре труб ликующего звона, Над свободным радостным народом Гордо рдеют красные знамена. Не сдержать ликующей стихии, Не объять очами всей картины... Вот сияют желто-голубые Гордо флаги Вильной Украины». Вже 18 травня в Києві відкрився І Український військовий з’їзд, на який Петроградська делегація прислала синьо-жовтий прапор з написом: «Хай живе національно-територіальна автономія!». Це стало яскравим свідченням того, що Тимчасовий уряд і Росія в його особі визнали синьо-жовті барви за українські національні кольори. Коли в 1918 році перший уряд Української Народної Республіки звернувся до питання про те, яким має бути державний прапор новоствореної Республіки, вибір цілком логічно зупинився на полотнищі, що складалося з двох рівновеликих горизонтальних смуг жовтого і блакитного кольорів, причому жовта смуга мала розміщуватися над блакитною. Першим жовто-блакитний прапор запропонував міністр морських справ Української Народної Республіки Дмитро Антонович на засіданні Малої ради 18 січня 1918 р. І хоча першим, як вже було сказано, жовто-блакитний прапор запропонував Антонович, питання було вирішено на користь цього варіанту завдяки визначному українському історику та президенту УНР Михайлу Грушевському. Чому він обрав саме таке розташування кольорів – невідомо. Щодо цього в істориків чимало версій. Одна з них говорить, що Грушевський був масоном і запроваджував в Україні масонські символи, одним з яких начебто було жовто-блакитне знамено. Інша версія - Як історик, Грушевський дуже уважно і прискіпливо дослідив увесь матеріал, що стосувався прапорів, які в різні часи використовували на території України, і дійшов висновку, що в традиціях наших дідів-прадідів переважає саме блакитне знамено із золотим малюнком на ньому. Саме таким, до речі, і був перший варіант державного прапора, запропонованого самим Грушевським: блакитне полотнище з жовтаво-золотими зірками на ньому. Кількість зірок мала відповідати кількості українських земель, що входили до складу УНР. Чому Грушевський пізніше відмовився від власної ідеї – незрозуміло. Так і став офіційним державним символом Української Народної Республіки національний жовто-блакитний прапор.
Переворот Скоропадського В квітні 1918 року влада Центральної Ради УНР, як відомо, була повалена гетьманом Павлом Скоропадським. Цей державний переворот знайшов, окрім всього іншого, своє відображення і у зміні державного прапора. Наказом від 18 липня 1918 року новий блакитно-жовтий прапор Української держави замість жовто-блакитного прапора УНР затверджувався як державний і військовий. Пояснень цим діям Скоропадського історія для нас не залишила. Однак і з цього приводу існує кілька версій. По-перше, вже згадуваний «масонський» слід. Згідно символіки «вільних каменщиків», над світом панує «знак води» – з кольором тут усе зрозуміло. За іншою версією, перевернувши національне знамено долі ниць, Скоропадський, будучи ставлеником великих землевласників, таким чином хотів продемонструвати, що експеримент із народним соціалізмом в Україні не вдасться, і земля належатиме їх законним власникам, а не народу. Але найдивнішим тут є те, що поваливши гетьманат Скоропадського, Директорія УНР на чолі з Симоном Петлюрою, який, за твердженням істориків, був останнім, хто в роки громадянської війни водив у бій війська із жовто-синім знаменем, не відновила старого варіанту, так і залишивши прапор синьо-жовтим. Синьо-жовті прапори були і в проектах Конституцій УНР, розроблених 1920 року Всеукраїнською Національною Радою (у Кам'янці на Поділлі, 9-13 травня) та Урядовою Конституційною комісією Української держави (у польському місті Тарнові, 1 жовтня). В останньому проекті, зокрема, зазначалося: «Стаття 10. Державними кольорами Української держави є кольори синій та жовтий. До слова, тоді поширилося й нове тлумачення барв: синьої, як чистого неба – символу миру, жовтої, як пшеничного лану – символу багатства України.
«Червонізація» і національне відродження Нехай у різних кольорах Цвіте Життя на прапорах. Лиш, Господи, не повтори Для нас червоні прапори, Що з більшовицької пори!
В УРСР державним прапором за Конституцією 1919 року (ст. 35) було прийнято червоне полотнище із золотою абревіатурою та золотим обрамуванням. Подібні прапори мали й інші республіки СРСР. Потім обрамування зникло, а абревіатура періодично змінялася на УССР (1923), УСРР (1927). 1937 року для республіки створюється новий прапор, червоний з золотими схрещеними серпом і молотом, супроводженими ініціалами «УРСР». Питання національної символіки знову було порушене лише наприкінці 1980-х років. Зокрема, 12 грудня 1989 року воно піднімалося на другому з’їзді народних депутатів СРСР. А вже 23 березня 1990 року перша сесія Тернопільської міської Ради народних депутатів XXI скликання прийняла постанову про національну символіку, один із пунктів якої містив рішення про встановлення українського національного прапору на будівлі міської ради поруч із державним прапором УРСР. 28 квітня 1990 року аналогічне рішення було ухвалено Львівською обласною Радою народних депутатів. 24 липня 1990 року, за тринадцять місяців до прийняття Акта про державну незалежність України, перед будівлею Київської міської ради було піднято синьо-жовтий прапор, освячений в Софіївському соборі – це було перше офіційне підняття українського стягу в столиці України, що стало важливим кроком до утвердження незалежності держави та узаконення її національних символів.
Із здобуттям незалежності Хоч в пам’яті щирій шануймось, панове! А пам’ять в народу піди відбери. Ген – жовто-блакитні, а ген – малинові. На ратушах наші цвітуть прапори…
Після проголошення незалежності України Верховна Рада України 28 січня 1992 року прийняла постанову «Про Державний Прапор України» (2067-ХІІ), якою затвердила державним прапором України національний синьо-жовтий стяг. Стаття 20 чинної Конституції України (254к/96-ВР), ухваленої 28 червня 1996 року, визначає державний прапор України як «стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів». 23 серпня 2004 року Президент України підписав Указ «Про День Державного Прапора України» (987/2004). Цим Указом «на вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України» встановлено в Україні офіційне державне свято – День Державного Прапора України, який щорічно відзначається 23 серпня. Поєднання українських національних кольорів, що містяться у державному прапорі, має багато трактувань. Одні пояснюють його як чисте небо над пшеничним полем – символ миру і достатку. Інші дослідники вказують на поєднання золотого сонця і синього космосу. Треті підкреслюють, що поєднання синього та жовтого кольорів передає єдність народу і держави. Проте як і в багатьох інших державах, національні кольори України не мають офіційного пояснення. А неофіційне змінювалося з часом і залежало як від смаків сучасників, так і від існуючої політичної моди. Oднак, попри різні інтерпретації, в свідомості українського народу вже глибоко вкоренилося класичне розуміння українського прапора, яке дуже влучно описав у своєму вірші відомий український поет Дмитро Павличко: «Небеса блакитні сяють з глибини, А пшеничні й житні мерехтять лани. Образ цей не зблідне, хоч минуть жнива Це знамено рідне – злото й синєва. Прапор наш, як літо, в сонці майорить, По долині жито, по горі блакить».
Людина піднімається на Еверест для себе, але прапор на Евересті вона встановлює для своєї країни. Маргарет Тетчер
Читець Вже скільки закривавлених століть І. Бесіда за запитаннями: - Прапор держави. Що це? - Який день вважається Днем Державного прапора України? ІІ. Слово вчителя.
Одним з найважливіших елементів процесу становлення державності будь-якої країни є визначення національної символіки як невід’ємної ознаки її незалежності. Кожний народ, маючи свою історію, має і свої історичні святині – герб, прапор, гімн. Символіка є втіленням боротьби за самовизначення, це – історичне надбання народу, частка його етнокультури. Через умовне зображення символіка передає сутність держави, дає уявлення про соціальні цінності її суспільно-політичного ладу, слугує виразником ментальності нації. Указ Президента про щорічне відзначення Дня Державного Прапора України 23 серпня був підписаний у 2004 році. Нагадаємо, що раніше День Державного Прапора святкувався тільки в Києві на муніципальному рівні. Столиця відзначала це свято 24 липня. Саме цього дня у 1990 році синьо-жовтий прапор було піднято над Київською мерією. Одним з найважливіших елементів процесу становлення державності будь-якої країни є визначення національної символіки як невід’ємної ознаки незалежності. Кожний народ, шануючи свою історію, шанує і свої святині. Без сумніву, державний синьо-жовтий прапор і є однією із найголовніших святинь народу. На Русі дуже поважали древні стяги. На них зображували небесні світила, хрести, княжі знаки – тризуби, двозуби. Без прапора військо не відправлялося в похід і не вступало в бій. Тоді ж почали поширюватися й колірні поєднання. Синьо-жовті барви символізували Київську державу ще до християнства. Ці кольори дуже часто освячувалися образом животворного Хреста. У той час державного прапора як такого ще не було. Існували лише князівські стяги. Але згодом ці два кольори набули значення державних. Після нашестя татарських орд Батия ця символізація зникла, але згодом відродилася в церковних оздобах, на гербах українських міст. Майже всі герби міст Київщини й України загалом обрамлялися жовто-блакитними кольорами. Українська національна традиція символічного відображення світу формувалася упродовж кількох тисячоліть. Ключем до розуміння як народного, так і релігійного та державного аспектів є її символи – синя і жовта барви. Поєднання цих двох кольорів – одне з найдавніших серед сучасних національних прапорів. А походить воно від герба Галицько-Волинського князівства, землі якого в XIII столітті літописці назвали Україною. Процес розробки зовнішньої атрибутики тривав і в XX столітті. 22 березня 1918 року жовто-блакитний прапор був затверджений Центральною Радою як символ українського народу, Української Народної Республіки. Ініціатором цього рішення був Михайло Грушевський. Після перевороту, вчиненого гетьманом Павлом Скоропадським, порядок кольорів було змінено на синьо-жовтий і таким уже залишився до нашого часу. Як і в багатьох інших державах, кольори України не мають офіційного пояснення. А неофіційне змінювалося з часом і залежало як від смаків сучасників, так і від політичної моди. І донині кожен прочитує їх сам, визначаючи для себе найголовніше. Але для кожного прапор є символом миролюбства. І кожному він нагадує наше літо, коли небо над Україною таке синє, як покрови Пресвятої Діви, а наші лани такі золоті, як паски на маминому столі. Синьо-жовтий прапор набув широкого поширення в 90-х роках минулого століття в національно-демократичних колах, а потім повсюдно. Але держава не поспішала змінювати свою символіку. На час розпаду СРСР державним прапором України залишався радянський. Але 24 липня 1990 року президія Київської міської ради народних депутатів вирішила вивісити синьо-жовтий прапор поруч із державним червоно-синім перед будинком міськради на Хрещатику. 24 серпня 1991 року був проголошений Акт незалежності України, і синьо-жовтий прапор замайорів над будинком Верховної Ради.
Особливого значення набуває використання державного прапора під час проведення протокольних заходів, оскільки з ним, передусім, асоціюється держава. У міжнародній практиці склалася особлива система правил використання державного прапора, так званий „етикет прапора”. Порядок його розміщення має свої нюанси залежно від місця, де він встановлюється. Існує звичай вивішувати прапор у світлу частину доби – зі сходу до заходу сонця. У таких місцях, як резиденція Глави держави, будинок Уряду, будинок парламенту прапор може бути встановлений постійно, за умови його освітлення в нічний час. Український національний прапор має здатність кликати не тільки на урочисті мітинги і свята, а й на боротьбу за свободу і честь нації. Це наш історичний дух, наша совість і символ нашої незламності. Це вічно жива пам’ять і вічна мрія нашого народу. Під його знаменом ми йшли до проголошення самостійної Української держави, а сьогодні розбудовуємо демократичне суспільство. Під цим прапором український народ на весь світ засвідчив своє прагнення до свободи, незалежності, гідного життя у єдиній сім’ї європейських народів. ІІІ. Пізнавальна частина 1 Учень Дохристиянські символи і княжі стяги Сучасний український синьо-жовтий двоколір (біколор) – один з найдавніших серед сучасних національних прапорів. Відомо, що ще в дохристиянський період дві барви – жовта й синя – символізували Вогонь і Воду, що домінували в усіх народних звичаях і обрядах. За східнослов’янською міфологією одним з найсакральніших було свято літнього сонцестояння, більш відоме сьогодні як ніч на Івана Купала. Усі ритуали цього свята так чи інакше були пов’язані з вогнем і водою: вогняне колесо катиться до води, у річку пускають квіткові вінки, на яких запалені свічки і та ін.. А найважливішим символом цих купальських обрядів була квітка – синьо-жовта квітка брат-і-сестр?, відома ще як пер?стріч. До творення жіноче начало має блакитний колір (вода), а чоловіче – жовтий (вогонь). Після творення жіноче начало стає жовтим (земля), а чоловіче – блакитним (небо). З води та вогню й постало синьо-жовте Дерево світу наших предків». До слова, поєднання цих кольорів може трактуватися по-різному: це й чисте, мирне, безхмарне небо, що простягнулося над жовтою барвою хлібного лану – символом мирної праці й достатку, це й поєднання символів життя – Золотого Сонця у Синьому Небі. Однак, головна ідея синьо-жовтого полотнища проста – це велика Гармонія Неба, Сонця і Землі та всього, що є на ній сущого. Тож давні стяги на Русі були у великій шані ще за часів язичництва, а після запровадження християнства вони почали освячуватися образом животворного Христа, що було перейнято від греків. Історичні джерела донесли до нас досить скупі відомості про кольори прапорів Київської Русі. Наприклад, «Слово о полку Ігоревім» згадує «червлен стяг», «белу хоруговь», «червлену чолку». На думку відомого історика Р. Климкевича, «стяг Руської землі часів Київської доби був червоний із золотим тризубом чи двозубом того чи іншого князя». А за свідченням хроніки історика Зіморовича (відома з середини XVII ст.), щойно заснованому місту Львову (1256 p.) надається герб, на якому зображується золотий лев на голубому тлі. Ці ж кольори поєднували на знаках Руського воєводства за часів Речі Посполитої, а також на землях Закарпаття і Буковини. Давнв історики описують хоругви Львівського (лазурову із зображенням жовтого лева, що «ніби дереться на скелю») і Перемишльського (лазурову із зображенням жовтого коронованого орла з двома головами, «оберненими однаково в різні боки») полків, які 1410 року брали участь у славнозвісній Грюнвальдській битві на боці Королівства Польського і Великого князівства Литовського супроти свого колишнього союзника часів Галицько-Волинського князівства – хрестоносців Тевтонського Ордену.
Учень 2. Козацькі знамена Розвиток козаччини мав значний вплив на українське прапорництво. Так, за козацько-гетьманської доби з’являється новий характерний прапорний колір, так званий малиновий. Найвищими державними прапорними емблемами стають дві гетьманські хорогви: перша – малинова з зображенням Архистратига Михаїла, друга – з родовим гербом того чи іншого гетьмана. Проте, окрім малинового прапора, козацькі полки використовують прапори багатьох інших кольорів, серед яких жовті, сині, зелені тощо. Така різноманітність має своє пояснення. Наймаючи козаків для воєнних походів, монархи багатьох європейських країн дарували їм клейноди, які пізніше залишалися і використовувалися козаками. До слова, з цим пов’язана досить поширена серед цілого ряду істориків версія про те, що жовто-блакитному біколору українці мають завдячувати шведському королю Карлу ХІІ, який буцімто дозволив використовувати кольори своєї держави для того, аби у битві, історії знаній як Полтавська, відрізняти українських козаків гетьмана Івана Мазепи, що воював на боці короля, від українських козаків, що перейшли на бік російського царя Петра І. Залишається додати, що на користь цієї версії жодних писемних доказів чи будь-яких реальних історичних свідчень знайдено не було. Під час національно-визвольної війни 1648-1654 рр. козацьке військо використовувало прапори різної барви із зображеннями зірок, хрестів, місяців, гетьманських та земельних гербів. Ось як описує очевидець штурм козаками Чернігівського полку міста Гомеля 1651 року: «Наступ почався 4 червня в неділю. О восьмій годині рано, при зміні варти, побачили спершу корогву червону з білим хрестом і білою обвідкою, потім показалася друга червона корогва, а коло неї три білі й дві чорні, і дві жовто-облочисті (тобто блакитні – авт.), під ними 8 тисяч козаків кінних і піших вибраного війська». Українські та польські джерела це підтверджують. Так, за описами польських хроністів, в Києві та під Черніговом 1651 року військо литовського князя Радзивілла захопило серед інших і шість синьо-жовтих козацьких знамен. Такі ж знамена зображені і на картині «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» Іллі Репіна, консультантом якого був відомий історик, археограф та етнограф Д.Яворницький, та на знаменитому полотні М.Івасюка «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ у 1649 році». До слова, з цього приводу член Петербурзької Академії наук, академік Федір Корш (відомий знавець давніх пам’яток культури України) писав російському цареві Олександру III: «Ваше Величество! Знамена козацкие, изображенные художником Репиным на его картине, не содержат по своєму цветовому набору никаких иностранных веяний, а отражают в себе извечную преемственность цветов золотых и небесных, постоянно присущих для всех знаков отличий в Южной Руси (Малороссии) еще со времен Великих князей Киевских вплоть до роспуска запорожской вольницы согласно повелению Императрицы Екатерины Великой. Сказанному имеется предостаточно письменных подтверждений в отечественных источниках, а равно в ряде предметов материального искусства тех древних времен». У середині XVII століття набувають поширення блакитні (сині) полотнища із золотими чи жовтими зображеннями хрестів та інших знаків: небесних світил і шанованих святих. Основною емблемою стає козак із самопалом у золотому чи жовтому полі щита на блакитному полотнищі. Остаточно сині та жовті барви утверджуються в якості національних у XVIII столітті.. Однак, із занепадом Гетьманщини та приєднанням роз’єднаних земель України до складу Російської та Австрійської імперій, український прапор на певний час зникає.
Учень 3. Революція 1848-ого У повітрі вільно мають злато-сині прапори, рвуться в небо, в сонцях сяють, звуть на волю крізь мури. Лиш один за вітром лине – дзвін по Києву гуде: Прокидайтесь! До Вкраїни ранок сонячний іде! Линьте в небо орлів крила, землю зорюйте, плуги, хай цвіте Вкраїна мила буйним цвітом навкруги. І несе поміж народи крізь розвалені мури гасло світла та свободи злато-сині прапори…
У березні 1848 року в Австрійській імперії вибухнула революція, що дала поштовх і для українського національно-визвольного руху. 2 травня того ж року у Львові було створено Головну Руську Раду, орган національного самоврядування. Треба відзначити, що на цей момент Україна не мала єдиного історично оформленого власного символу. Тому питання із національною символікою було вирішено далеко не одразу. 15 травня 1848 року Головна Руська Рада розглянула лист від відділення Руської Ради у Станіславі (нині Івано-Франківськ) з питанням, що належить вважати «руською кокардою, кольорами і гербом». Призначена у зв’язку з цим геральдична комісія вивчила означене питання. В результаті було вирішено взяти за основу національних символів герб Львівської землі та Руського воєводства у складі Польщі. І вже на засіданні Руської Ради 18 травня було вирішено вважати «знаменом землі руської – лева, а кольорами – синій та жовтий» (порядок кольорів на прапорі не регламентувався). Тим часом, австрійська влада, занепокоєна лояльним ставленням українського населення до російських військ, пішла на хитрість. Місцевий губернатор граф Стадіон виразив готовність підтримати український національно-визвольний рух, поставивши умову, за якою українське населення мало перестати вважати себе «частиною руського народу». На підтвердження своєї обіцянки граф подарував представникам Руської Ради синьо-жовтий прапор (начебто зшитий особисто матір’ю австрійського імператора Франца Йосифа, що на думку більшості істориків є вигадкою). 25 червня 1848 року у Львові стався добре відомий прапорознавцям інцидент. На міській ратуші невідомими особами були вивішені «хоругов руських кольорів, а при ній зліва хоругов польська». Головна Руська Рада, будучи лояльною до австрійської влади, негайно відмежувалася від цієї події і постановила зняти зазначені хоругви з ратуші якомога швидше. Однак вже наприкінці року синій та жовтий кольори широко використовувалися по всій Західній Україні в якості національних. Так, описуючи перший з’їзд українських вчених у Львові, відомий історик Яків Головацький подає: «Дня 7/19 жовтня въ четверг І далі пояснює символіку кольорів: «...Народни барвы просвещали намъ и выображали не богатства, збытокъ, але сильную, щирую волю, благое намереніе. Синій цветъ, якъ чисте небо южной Руси, ясный, погодливый, якъ душа щирого не скаженого Русина, изьображавъ миръ и спокой, якого до розвитія нашого народного потреба. Золотый цветъ, якъ тіи зорницъ на ясномъ небе, изъображали ясное светло, до котрого намъ стремитися належить». Так синьо-жовті (або жовто-блакитні) прапори увійшли до свідомості українців в якості національних символів.
Учень 4. Революція 1917-ого 1914 рік, вся Росія відзначає 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Львівська та київська молодь крокує вулицями рідних міст із жовто-синіми прапорами (до слова, такі ж знамена підняли в Петербурзі, Москві, Оренбурзі, Варшаві, Кракові, Відні). Тільки в повідомленні із Станіслава прямо вказується, що знамена були синьо-жовтими. Звичайно, цілком можливо, що жовто-блакитними на той час називали усі прапори національних кольорів, незалежно від того, яке полотнище було зверху, а яке знизу. Але от що відомо достеменно: в травні 1917 року славнозвісні українські січові стрільці, що воювали у складі німецьких союзних військ, підняли саме жовто-блакитні знамена, а 1 липня їм назустріч піднялися з точнісінько такими ж прапорами солдати українського корпусу російської армії. Відзначимо також, що після лютневої революції 1917 року країною прокотилася хвиля масових мітингів і демонстрацій. У Києві такий мітинг відбувся 29 (16 за старим стилем) березня. На ньому робітники, солдати та інтелігенція йшли під червоними та жовто-блакитними прапорами. У київській газеті «Последние новости» з цього приводу був надрукований вірш під назвою «16 березня», в якому були такі рядки: «А под этим лучезарным сводом В вихре труб ликующего звона, Над свободным радостным народом Гордо рдеют красные знамена. Не сдержать ликующей стихии, Не объять очами всей картины... Вот сияют желто-голубые Гордо флаги Вильной Украины». Вже 18 травня в Києві відкрився І Український військовий з’їзд, на який Петроградська делегація прислала синьо-жовтий прапор з написом: «Хай живе національно-територіальна автономія!». Це стало яскравим свідченням того, що Тимчасовий уряд і Росія в його особі визнали синьо-жовті барви за українські національні кольори. Коли в 1918 році перший уряд Української Народної Республіки звернувся до питання про те, яким має бути державний прапор новоствореної Республіки, вибір цілком логічно зупинився на полотнищі, що складалося з двох рівновеликих горизонтальних смуг жовтого і блакитного кольорів, причому жовта смуга мала розміщуватися над блакитною. Першим жовто-блакитний прапор запропонував міністр морських справ Української Народної Республіки Дмитро Антонович на засіданні Малої ради 18 січня 1918 р. І хоча першим, як вже було сказано, жовто-блакитний прапор запропонував Антонович, питання було вирішено на користь цього варіанту завдяки визначному українському історику та президенту УНР Михайлу Грушевському. Чому він обрав саме таке розташування кольорів – невідомо. Щодо цього в істориків чимало версій. Одна з них говорить, що Грушевський був масоном і запроваджував в Україні масонські символи, одним з яких начебто було жовто-блакитне знамено. Інша версія - Як історик, Грушевський дуже уважно і прискіпливо дослідив увесь матеріал, що стосувався прапорів, які в різні часи використовували на території України, і дійшов висновку, що в традиціях наших дідів-прадідів переважає саме блакитне знамено із золотим малюнком на ньому. Саме таким, до речі, і був перший варіант державного прапора, запропонованого самим Грушевським: блакитне полотнище з жовтаво-золотими зірками на ньому. Кількість зірок мала відповідати кількості українських земель, що входили до складу УНР. Чому Грушевський пізніше відмовився від власної ідеї – незрозуміло. Так і став офіційним державним символом Української Народної Республіки національний жовто-блакитний прапор.
Переворот Скоропадського В квітні 1918 року влада Центральної Ради УНР, як відомо, була повалена гетьманом Павлом Скоропадським. Цей державний переворот знайшов, окрім всього іншого, своє відображення і у зміні державного прапора. Наказом від 18 липня 1918 року новий блакитно-жовтий прапор Української держави замість жовто-блакитного прапора УНР затверджувався як державний і військовий. Пояснень цим діям Скоропадського історія для нас не залишила. Однак і з цього приводу існує кілька версій. По-перше, вже згадуваний «масонський» слід. Згідно символіки «вільних каменщиків», над світом панує «знак води» – з кольором тут усе зрозуміло. За іншою версією, перевернувши національне знамено долі ниць, Скоропадський, будучи ставлеником великих землевласників, таким чином хотів продемонструвати, що експеримент із народним соціалізмом в Україні не вдасться, і земля належатиме їх законним власникам, а не народу. Але найдивнішим тут є те, що поваливши гетьманат Скоропадського, Директорія УНР на чолі з Симоном Петлюрою, який, за твердженням істориків, був останнім, хто в роки громадянської війни водив у бій війська із жовто-синім знаменем, не відновила старого варіанту, так і залишивши прапор синьо-жовтим. Синьо-жовті прапори були і в проектах Конституцій УНР, розроблених 1920 року Всеукраїнською Національною Радою (у Кам'янці на Поділлі, 9-13 травня) та Урядовою Конституційною комісією Української держави (у польському місті Тарнові, 1 жовтня). В останньому проекті, зокрема, зазначалося: «Стаття 10. Державними кольорами Української держави є кольори синій та жовтий. До слова, тоді поширилося й нове тлумачення барв: синьої, як чистого неба – символу миру, жовтої, як пшеничного лану – символу багатства України.
«Червонізація» і національне відродження Нехай у різних кольорах Цвіте Життя на прапорах. Лиш, Господи, не повтори Для нас червоні прапори, Що з більшовицької пори!
В УРСР державним прапором за Конституцією 1919 року (ст. 35) було прийнято червоне полотнище із золотою абревіатурою та золотим обрамуванням. Подібні прапори мали й інші республіки СРСР. Потім обрамування зникло, а абревіатура періодично змінялася на УССР (1923), УСРР (1927). 1937 року для республіки створюється новий прапор, червоний з золотими схрещеними серпом і молотом, супроводженими ініціалами «УРСР». Питання національної символіки знову було порушене лише наприкінці 1980-х років. Зокрема, 12 грудня 1989 року воно піднімалося на другому з’їзді народних депутатів СРСР. А вже 23 березня 1990 року перша сесія Тернопільської міської Ради народних депутатів XXI скликання прийняла постанову про національну символіку, один із пунктів якої містив рішення про встановлення українського національного прапору на будівлі міської ради поруч із державним прапором УРСР. 28 квітня 1990 року аналогічне рішення було ухвалено Львівською обласною Радою народних депутатів. 24 липня 1990 року, за тринадцять місяців до прийняття Акта про державну незалежність України, перед будівлею Київської міської ради було піднято синьо-жовтий прапор, освячений в Софіївському соборі – це було перше офіційне підняття українського стягу в столиці України, що стало важливим кроком до утвердження незалежності держави та узаконення її національних символів.
Із здобуттям незалежності Хоч в пам’яті щирій шануймось, панове! А пам’ять в народу піди відбери. Ген – жовто-блакитні, а ген – малинові. На ратушах наші цвітуть прапори…
Після проголошення незалежності України Верховна Рада України 28 січня 1992 року прийняла постанову «Про Державний Прапор України» (2067-ХІІ), якою затвердила державним прапором України національний синьо-жовтий стяг. Стаття 20 чинної Конституції України (254к/96-ВР), ухваленої 28 червня 1996 року, визначає державний прапор України як «стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів». 23 серпня 2004 року Президент України підписав Указ «Про День Державного Прапора України» (987/2004). Цим Указом «на вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України» встановлено в Україні офіційне державне свято – День Державного Прапора України, який щорічно відзначається 23 серпня. Поєднання українських національних кольорів, що містяться у державному прапорі, має багато трактувань. Одні пояснюють його як чисте небо над пшеничним полем – символ миру і достатку. Інші дослідники вказують на поєднання золотого сонця і синього космосу. Треті підкреслюють, що поєднання синього та жовтого кольорів передає єдність народу і держави. Проте як і в багатьох інших державах, національні кольори України не мають офіційного пояснення. А неофіційне змінювалося з часом і залежало як від смаків сучасників, так і від існуючої політичної моди. Oднак, попри різні інтерпретації, в свідомості українського народу вже глибоко вкоренилося класичне розуміння українського прапора, яке дуже влучно описав у своєму вірші відомий український поет Дмитро Павличко: «Небеса блакитні сяють з глибини, А пшеничні й житні мерехтять лани. Образ цей не зблідне, хоч минуть жнива Це знамено рідне – злото й синєва. Прапор наш, як літо, в сонці майорить, По долині жито, по горі блакить».
| |
|
| |
| Переглядів: 380 | |
| Всього коментарів: 0 | |