|
1. Вступне анкетування Мета: зробити попереднє письмове опитування батьків для подальшого аналізу ефективності та корисності тренінгу, активізувати увагу батьків на темі тренінгу та мотивах їх участі у ньому. 2. Вправа «Хвилинка настрою» Мета: оцінити самопочуття учасників «тут і тепер» (настрій, фізичний стан тощо) за допомогою «кольоротесту». Хід вправи. Слід наклеїти картку певного кольору, який відображає стан на початку заняття, напроти свого прізвища, які записані на великому аркуші.
3. Вправа «Правила» Мета: обговорити та прийняти правила поведінки під час тренінгу, активізувати роботу груп. Хід вправи. Учитель пропонує учасникам проговорити правила поведінки для групи на сьогоднішній зустрічі, які б допомогли більш активному і відкритому спілкуванню у колі. Усі пропозиції він записує червоним маркером на аркуші паперу. Після того, як кожен з учасників проговорив всі важливі для нього правила, учитель пропонує групі прийняти ці правила.
4. Вправа «Очікування» Мета: виявити і сформулювати очікування учасників. Хід вправи. Учитель пропонує кожному з учасників написати на аркушах паперу свої очікування від тренінгу. На аркуші паперу для фліпчарту намальований шлях та маленькі чоловічки, які йдуть по дорозі. Кожен з присутніх проговорює свої очікування, а потім прикріплює їх до аркушу паперу. 5. Вправа «Коло думок» Мета: сформулювати думки щодо терміна «виховання». Хід вправи. Учитель пропонує кожному з учасників, передаючи листок по колу своєї групи, сформулювати свої думки щодо терміна «виховання», доповнюючи одне одного.
Теоретична довідка Що таке виховання? Виховання — найстаріша з людських справ, через те воно здається нескладною роботою: усі справляються, і ми справимося. У дійсності воно оманливе і навіть підступне. Ще в стародавні часи його вважали найважчим із занять, мистецтвом з мистецтв. Справді, у жодній іншій людській діяльності підсумки так не відповідають витраченим зусиллям. Що ж містить у собі виховання? За словником: «Виховання — процес систематичного і цілеспрямованого впливу на духовний і фізичний розвиток особистості з метою підготовки її до виробничої, суспільної і сімейної діяльності. Ще точніше це — передача від покоління до покоління стійких стереотипів свідомості, поводження, що визначають життя людини». У свідомості багатьох виховувати — означає прищеплювати культурні навички: не кричи, не сміти, не лайся, дякуй і т. д. Однак, як писав Л. М. Толстой: «Мета справжнього виховання не тільки в тому, щоб змусити людей робити добрі справи, але й знаходити в них радість; не тільки бути чистими, але і любити чистоту; не тільки бути справедливими, але і жадати справедливості». Суть виховання: навчання миролюбству і совісності; навчання досягати мети, не зазіхаючи на інтереси іншої людини. У старовину говорили: «Май дух і вмій збудити його в дітях». І тому ... «Дітей карають соромом, а не батогом». Виховання набагато складніше, ніж проблема «слухатися — не слухатися». Мистецтво виховання — одне із найдавніших і складних. Але починається воно з разюче простого і безкорисливого почуття: прийняти і полюбити дитину, якою вона є. А якщо вона погана? Розбила, спізнилася, скривдила і т. д. Наприклад, ви хочете навчитися грати на піаніно. Усі ми знаємо, що для цього потрібна практика. Те ж і з принципами виховання. Їх теж необхідно «відпрацьовувати». Спочатку у вас може нічого не вийти або вийти не так, як хотілося б. Побільше терпіння і практики — і впевненість прийде до вас. Пам’ятайте, що помилки в такому складному процесі неминучі. Необхідна умова для досягнення успіхів у вихованні — це довіряти здібностям вашої дитини. І ви будете здивовані тим, чого ви і дитина зможете досягти. 6. Вправа «Стилі виховання» Мета: ознайомити батьків з існуючими стилями виховання дітей. Хід вправи. Після ознайомлення із теоретичним матеріалом кожна група отримує завдання поєднати назви стилів із їх визначенням. Оцінити позитивні та негативні риси кожного стилю.
Теоретична довідка У психологічній літературі виділяють такі стилі родинного виховання: вседозволяючий, змагальний, розсудливий, попереджувальний, контролюючий, співчуваючий, гармонійний. Стилі родинного виховання формуються під дією об’єктивних, суб’єктивних факторів та генетичних особливостей батьків та дітей. На вибір стилю родинного виховання впливають:
Батьки з раннього дитинства дають дитині повну безконтрольну свободу дій. Дорослі у таких сім’ях дуже часто зайняті собою, своїми справами, друзями, роботою. Їх мало хвилює душевний стан дитини. Непослідовно і невміло батьки використовують методи покарання і заохочення. Вони можуть покарати дитину і в цей же час заохочувати її, якби ж вона тільки не засмучувалася і при цьому не заважала батькам. Головний метод виховання у такій родині — і батіг, і пряник. Батьки будують свої взаємовідносини з дитиною таким чином, що ненавмисно культивують у неї пошук найбільш сприятливих форм взаємодії з оточуючими, стимулюють виявлення у дітей таких якостей, як догоджати кому-небудь, підлесливість, підлабузливість. Батьки постійно демонструють дитині зразки дволичного відношення з оточуючими: друзями, сусідами, родичами. У таких сім’ях при дітях обговорюють інших людей, а по мірі зростання дитини — разом із нею. Діти рано усвідомлюють науку вигоди: вигідні люди, вигідні взаємовідносини, вигідні для родинирішення проблем. У виборі форм поведінки в таких сім’ях дитина вільна, але в суспільстві інших людей від неї потребують формального прилюдного дотримання правил пристойності. Учні комфортного типу не вміють безкорисно дружити, їм важко вживатися у дитячий колектив, тому їм хочеться бути весь час на виду і, якщо такого не трапляється, вони готові звинувачувати кого-небудь, але тільки не себе. Манера поведінки таких учнів призводить до конфліктних ситуацій, ними же спровокованих. У ході психологічних консультацій батьки нерідко говорять про те, що їх дитину не люблять у класі, не дають проявити себе, у класі нічого цікавого не проводиться, класний керівник не приділяє достатньо уваги дитячому колективу. На ділі дитина сама ігнорує і відкидає пропозиції педагога і класу, різко критикує все, що робиться у колективі, взамін не пропонує нічого. Батьки, в свою чергу, не навантажують себе тим, щоб розібратися уситуації, і повністю довіряють своїй дитині.
При змагальному стилі сімейного виховання з раннього дитинства батьки шукають в діях своєї дитини щось видатне та незвичайне. Активність самої дитини постійно заохочується. Іноді дитина отримує заохочення не тільки морального характеру, але й матеріального. Батьки постійно порівнюють свою дитину з іншими дітьми і дуже страждають, якщо це порівняння не в її користь. Для розкриття талантів своєї дитини батьки дають можливість їй спробувати себе у різних видах діяльності, навіть тоді, коли дитина цього не хоче. Такий різносторонній розвиток, однак, зв’язаний не зовсім з інтересами дитини, а з батьківським егоїзмом. Батькам дуже хочеться при зручному моменті заявити про те, що їхня дитина «займається вокалом» тощо. Це призводить до того, що дитина становиться впевненою у своїй перевазі над іншими дітьми. Якщо вона терпить поразку, це може надовго вибити її з колії та привести до депресії та апатії. У виховній дії на дитину батьки використовують як методи заохочення, так і методи покарання. Однак, якщо поведінка дитини йде в протиріч з нормами, прийнятими в родині, покарання можуть бути не тільки суворими, але й жорстокими. У своїй любові до дитини батьки часом не звертають уваги на людські якості. Захист дитини від усіх претензій та нападок зі сторони інших людей, у тому числі від школи, вони ставлять на перше місце, незважаючи на те, права їх дитина чи ні. Батьки не терплять кривдників своєї дитини, не бояться вступати з ними у конфліктну ситуацію. У результаті такого виховання формується пошуковий соціально-психологічний тип особистості дитини. Висока активність цих дітей дозволяє їм рано досягати значних успіхів, особливо в умовах конкуренції. У будь-якій діяльності їх притягує результат. Такі учні беруться за будь-які справи у класі, беруть участь у заходах, аби тільки їх помітили та оцінили. За думкою психологів, ці діти можуть бути сильно агресивні, якщо результати їх діяльності будуть оцінені не гідно, або у тому випадку, якщо у них що-небудь не виходить. У дитячому колективі такі учні претендують на лідерство та офіційне визнання. Вони дуже люблять командувати іншими дітьми та отримують задоволення, якщо хтось попадає у залежність від них. Учні такого типу глибоко переживають свої помилки та промахи.
Батьки з раннього дитинства дають дитині повну волю дій, дають їй можливість придбати особистий досвід шляхом особистих проб та помилок. Зі свого педагогічного арсеналу вони виключають окрики та дорікання. Батьки дитини вважають, що її активність повинна знаходити природний вихід. У вихованні дитини не використовують примусові міри та фізичні покарання, вважаючи, що дитина може сама обрати собі діяльність по душі, а вони вправі лише дати їй рекомендацію або пораду. У батьків та дітей складаються теплі та добрі взаємостосунки. Дитина нарівні з дорослими бере участь у сімейних радах, вирішує родинні ситуації. Батьки піклуються про те, щоб гідність дитини ніколи не принижувалась ні сторонніми людьми, ні родичами. У результаті такого виховання формується сенситивний соціально-психологічний тип особистості. Батьки таких дітей з ентузіазмом беруть участь у житті дитячого колективу, в якому знаходиться їх дитина. Діти з раннього дитинства звикають поважно відноситись до старшого покоління своєї родини, тому що так роблять їх батьки. Якщо в такій родині дитина учиняє поганий учинок, то батьки не поспішають з покаранням. Вони дають можливість дитині обміркувати зроблене нею, осмислити свій проступок. Батьки допомагають дитині осмислити проблему з позиції іншої людини, втягнутої в конфліктну ситуацію. Діти у таких сім’ях виростають допитливими та активними. Іноді дітям з таких сімей дуже важко пристосовуватися до школи і вчителів, якщо педагоги придержуються авторитарного стилю управління дитячим колективом. Діти швидко звикають до учнів, до колективу. У своїй родині вони приучені до вільного спілкування з дорослими людьми, які прислухаються до їх думки. Попереджувальний У процесі попереджувального стилю сімейного виховання формується інфантильний соціально-психологічний тип особистості. Однією із причин попереджувального стилю сімейного виховання може бути хворобливість дитини з раннього дитинства, а другою — особливості характеру батьків. У результаті того, що дитина часто хворіє, батьки хворобливо реагують на будь-яке виявлення її нездоров’я. Батьки ні на хвилину не залишають дитину без уваги та опіки. Дитина в такій родині практично позбавлена будь-якої діяльності, батьки самі визначають, що може бути їй цікаво, самі є ініціаторами дитячих ігор, самі регламентують її поведінку. Така діяльність батьків може пояснюватися ще і тим, що вони бояться порушити раз і назавжди заведений порядок в домі, бояться будь-якої ініціативи з боку дитини. З раннього дитинства батьки намагаються відгородити свою дитину від будь-якого покарання: від самих себе або з боку родичів, а також зі сторони чужих дорослих і дітей. Коли дитина становиться доросліше, батьки використовують матеріальне стимулювання для того, щоб вона не переставала їх слухатися та була покірною. Батькам дуже зручно, що дитина знаходиться під таким наглядом, тим самим вони вважають, що хвороби зросту та дитячі кризисні ситуації минуть їх стороною. Батьки роблять все можливе і навіть неможливе для своєї дитини, щоб вона не випробувала ніяких труднощів, особливо, якщо вони самі у своєму житті їх випробували. Головними відмінними рисами цих дітей є несамостійність, неспроможність до прийняття рішення, здібність до дій за вказівкою зі сторони. Вони часто пасивні, безвідповідальні. Байдужість та флегматизм у таких дітей зникає тоді, коли їм пропонується цікава та незвичайна діяльність.
У процесі контролюючого стилю сімейного виховання формується тривожний соціально-психологічний тип особистості. У таких родинах воля дітей строго регламентується та контролюється. Батьки диктують дитині, що вона повинна одягати, з ким дружити, вони самі встановлюють режим дня дитини. Молодші школярі відносяться до цього достатньо спокійно, але старші школярі протестують проти такого ставлення. Батьки достатньо активно використовують методи покарання. Це проявляється у командному тоні, криках, фізичних покараннях. Деякі батьки фізичні покарання використовують достатньо жорстоко, виправдовуючи себе тим, що в їх сім’ях теж використовували такі методи, та вони виросли порядними людьми. У подібних родинах діти не мають батьківської ласки, тепла, похвали та підтримки. Такі діти добре знають свої слабкі сторони, вони зовсім не мають можливості демонструвати тапідкреслювати свої кращі сторони. Якщо ж батьки побачили і відмітили якийсь позитивний учинок своєї дитини, мимо якого не можна було пройти, тоді вони тут же знайдуть привід указати на щось погане, що їм не подобається. Батьки не вважають за потрібне прислуховуватися до думки своєї дитини, вважають її глупою та невчасною. Такі батьки часто говорять: «Яйце курку не вчить». Вони іноді карають свою дитину демонстративно для того, щоб показати ступінь своєї влади над нею. Батьки мріють про те, щоб їх дитина виросла високоморальною людиною. Девіз їх батьківського виховання складається у тому, що дитина повинна завжди поступати морально, це повинно стати її звичкою. Оскільки батьки завжди незадоволені поведінкою своєї дитини, діти ростуть невпевненими, не знають, де і як потрібно себе поводити. У таких учнів виникають проблеми в навчанні. Їх мислительна діяльність обділена самостійністю, вони бояться зробити помилку. Такі учні не вміють творчо мислити, хоча можуть володіти творчим потенціалом, не намагаються боротися за істину. Як правило, у них високий рівень тривожності.
Такий стиль сімейного виховання формує інтровертирований соціально-психологічний тип особистості. Умовами формування такого стилю виховання є відсутність достатку в родині, погані побутові умови, відсутність духовної близькості членів родини, відсутність у сім’ї одного із батьків. У таких сім’ях з раннього дитинства дитина надана сама собі. Відсутність цікавого ігрового матеріалу призводить до того, що дитина у своїх іграх програє трудові операції, які виконують її батьки або інші близькі їй люди. Достатньо багато часу дитина проводить з батьками, спостерігає їх життя. Це призводить до того, що дитина рано вступає у доросле життя та трудову діяльність, активно допомагає батькам. Такі діти дуже жаліють своїх батьків за те, що їм приходиться дуже багато та активно працювати. Однак дитина при цьому дуже сильно замикається на родині та її житті. Вона стає малоактивною, безініціативною, її кругосвіт звужений. Попадаючи у дитячий колектив, така дитина поводить себе насторожено, довго придивляється до оточуючих її людей, не бажає говорити про себе і розповідати про свою сім’ю. У подібних сім’ях немає потреби використовувати методи заохочування або покарання. Діти у цьому оточенні дорослішають достатньо рано, вони бачать і розуміють труднощі, які є в родині, і ті радощі, якими вона живе. Потреби дітей в таких сім’ях задовольняються по мірі можливостей їх батьків. Діти це розуміють, бо батьки роблять все заради своїх дітлахів, але у межах розумного та своїх можливостей. Це говорить про те, що батьки люблять свою дитину, але ніколи не балують. Вони розуміють, що їх головна задача — навчити жити дитину в цьому реальному житті, долаючи труднощі, і радіти кожній, нехай маленькій, але перемозі, яка досягається своєю працею. Батьки у таких сім’ях завжди вдячні вчителям за розумну допомогу та підтримку у вихованні їх дітей. І педагог може на них завжди покластися у своїй діяльності, такі батьки з превеликим задоволенням входять до складу батьківського комітету та підтримують школу та педагогів у всіх їх починаннях. Діти інтровертированого типу надзвичайно спостережливі, у них багатий внутрішній світ. З усіх представлених типів особистості цей тип самий вольовий. Такі діти стійко переносять всі тяготи життя та при цьому не намагаються когось звинувачувати. Цим учням притаманні таки риси характеру: чуйність та уважність, правдивість та чесність, чемність та рівновага. Вони відрізняються терплячістю, ретельністю, самокритичністю, сильною волею.
Гармонійний стиль виховання формує гармонійний тип особистості. У таких сім’ях дитина завжди є бажаною, і батьки задовго до її народження розмірковують над тим, яку людину вони хочуть виростити та виховати. Дитина народжується, росте та виховується в теплій та дружній атмосфері. Батьки в таких родинах приділяють велику увагу формуванню традицій та звичаїв своєї сім’ї, яких вони строго придержуються. Незвичайне святкування днів народження, сюрпризи та подарунки членам родини, святкові газети, концерти та сумісні ігри формують особисту значимість дитини, її вміння жити серед людей. Діти такого стилю виховання вже в ранньому дитинстві показують свою розсудливість та мотивують свої вчинки. Батьки вимагають від своїх дітей осмислення своїх учинків та дій. Батьки самі по відношенню до дітей поступають мотивовано та осмислено. Характерна особливість цих дітей полягає в тому, що вони завжди говорять правду, а якщо з будь-яких причин хочуть її приховати, то ніколи не проговоряться. Такі діти уміють вірно дружити, в спілкуванні з друзями завжди відверті і правдиві, відкрито діляться своїми проблемами, не приховують своїх дійсних відчуттів. Для таких учнів однаково значущі уроки фізичної культури і розумове навантаження. На всіх уроках вони прагнуть бути активними, проявити себе, привнести в урок щось нове.
7. Вправа «Чи засвоїв ти поняття?» Мета: перевірити чи були засвоєні поняття запропонованої теми. Хід вправи. Учасники об’єднуються в пари та обирають стиль, який презентують іншим у вигляді малюнка. 8. Вправа «Справдження очікувань» Мета: проаналізувати рівень справдження очікувань учасників та провести загальну оцінку тренінгу. Хід вправи. Учитель пропонує батькам на маленьких аркушах паперу записати враження, які учасники отримали від тренінгу та прикріпити їх до рук намальованих чоловічків.
9. Вправа «Калейдоскоп побажань» Мета: підвести емоційний підсумок батьківських зборів. Хід вправи. Усі учасники стають по колу, учитель пропонує батькам взятися за руки. Завдання кожного учасника проговорити свої побажання групі, при цьому треба стискати руку того, хто стоїть поряд і до кого звертаєшся.
10. Підсумкове анкетування Мета: з’ясувати, як вплинуло заняття на слухачів, їхні зауваження та пропозиції щодо змісту. | |
|
| |
| Переглядів: 337 | |
| Всього коментарів: 0 | |