Художні зміни були пов’язані, насамперед, зі світоглядом середньовічної людини, глибоко релі­гійної, для якої храм був місцем єднання з Богом. Цьому сприяла художня сила, краса й багатство просторових форм і ритмів готичної архітектури. Стрункі, загострені дзвіниці легко ринули в захмар’я, ніби прокладаючи дорогу до Бога. Коли віруючий заходив усередину собору, він був враже­ний грандіозним злетом могутніх склепінь, красою кольорових вітражів і намиста з рельєфів та статуе­ток. Піднесене струнке звучання музики літургії захоплювало його уяву, стверджувало й піднімало на вищий емоційний щабель довіри до Всевишньо­го - поєднання з Богом відбувалося ніби у височині храму. Саме тому в конструкції соборів переважа­ють вертикальні лінії, що відповідає ідеї Вознесіння як прагнення людської душі до неба, до Бога. Храм наче підноситься вгору, долаючи земне тяжіння. У ньому ніби змагаються земна тяжкість і бо­жественний дух. А внутрішній простір собору - із численними архітектурними та скульптурними при­красами, світлом, що ллється крізь скло вітражів, - створює образ небесного світу.

Перші споруди видавалися дещо важкуватими (наприклад, собор Нотр-Дам у Парижі), пізніше будівельні майстри почали створювати високі, стрімкі й легкі конструкції, які ніби поривалися в небо. Стрілчасті вікна ставали дедалі більшими, а проміжки між ними - меншими, нарешті, бокові стіни майже зовсім зникли. Залишився фактично один каркас, що складався з тонких опор, простір між якими займали величезні вікна, які завершувалися стрімкими загострени­ми арками. Каркас підтримували аркбутани, що справля­ли враження примхливого кам’яного мережива.

Масивну стіну в готичному храмі зберіг лише головний фасад. Там, як правило, міститься велике вітражне вікно, що в готичних спорудах Франції має круглу форму й но­сить поетичну назву «троянда», а в німецьких соборах - найчастіше стрілчасту. У французьких готичних будівлях споруджували дві вежі на фасаді, у німецьких - одну чи три.

Оскільки готичні храми майже не мають стін, тради­ційні настінні розписи та мозаїки замінили вітражі, що займають велетенські віконні прорізи храму. Середньовіч­ні вітражі відігравали особливу роль у релігійних обрядах, символізуючи божественну милість і творіння. Згідно з уявленнями того часу, світло, що ллється з неба, означало сяйво, що йде від Бога. Роль земного втілення такого бо­жественного світла й відігравали вітражі середньовічних соборів.

В епоху Середньовіччя яскраво розквітло мистецтво рукописної книги, що була унікальним витвором і вважалася предметом розкоші. Рукописні книги створювали при монастирях, багато прикрашали ілюстраціями та іншими декоративними елементами.

Писали книгу каліграфи, а інші фахівці: мініатори, рубрикатори, ілюмі­натори - оздоблювали її. Мініатор-художник малював кольорові ілюстра­ції - мініатюри, ініціали; рубрикатор розфарбовував червоним заголовки та окремі рядки - «рубрики». Іноді ініціал або мініатюру ілюмінували сусаль­ним золотом

ВІДЕО. (рос.мова) Оформление книги в эпоху Средневековья

Использованы фрагменты и миниатюры следующих рукописных книг и манускриптов: Великолепный часослов герцога Беррийского (XV в.), Келлская книга (конец VI начало IX вв.), Турино-Миланский часослов (конец XIV XV вв.), Большие французские хроники (XIII XV вв.), Евангелие из Линдисфарна (VII IX вв.), Часослов Этьена Шевалье (XV в.) и др.

музыкальное сопровождение: Salve Sanctus Parens в исполнении бенедиктинских монахов

Схарактеризуйте художнє оформлення середньовічної книги.

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ

1. Передивіться відео майстер-класу та створіть буквицю в готичному стилі.

Часть 2

2. Проведіть дослідження «Створення книги: історія розвитку». По­міркуйте, які здобутки майстрів середньовічної книги застосовують і  в сучасних книжках.

3. Поцікавтеся можливостями виготовлення вітражів у домашніх умовах. Запропонуйте варіанти оздоблення цими творами приміщень (однієї з кім­нат удома, класної кімнати, актової чи спортивної зали тощо)

4. У вільний час ознайомтеся зі всесвітньо відомим мюзиклом «Собор Па­ризької Богоматері» (композитор Риккардо Коччанте). Проведіть з одно­класниками та однокласницями його обговорення.

Нотр-Дам де Парі (фр. Notre Dame de Paris) — відомий французько-канадський мюзикл, створений за мотивами однойменного роману Віктора Гюго. Композитор — Ріккардо Коччанте. Автор лібрето — Люк Пламондон. Дебют мюзиклу відбувся 16 вересня 1998 року у Парижі на сцені Palais des congrès de Paris^[1]. Цього ж року стартувала скорочена американська версія мюзиклу в Лас-Вегасі і англійська версія в Лондоні. В англійському варіанті майже всі ролі виконували ті самі артисти, що і в оригіналі. Мюзикл потрапив у Книгу Рекордів Гіннеса, як найуспішніший за перший рік роботи. Пісні «Belle» і «Le temps des cathedrales» стали світовими хітами.

В оригінальній версії мюзикл гастролював по Бельгії, Франції, Канаді і Швеції. У французькому театрі «Могадор» в 2000 дебютував той же мюзикл, але з деякими змінами. Цих змін дотримувались італійська, російська, іспанська і інші версії мюзиклу.

Робота над мюзиклом почалася в 1993 році, коли Пламондон склав зразкове лібретто на 30 пісень і показав його Коччанте, з яким раніше вже працював і написав раніше в пісню «L'Amour existe біс» для Селін Діон. У композитора вже було напоготові декілька мелодій, які він і запропонував для мюзиклу. Згодом вони стали хітами «Belle», «Danse mon Esmeralda» та «Le Temps де cathédrales». Найвідоміша пісня мюзиклу — «Belle» — була написана першою.

За 8 місяців до прем'єри був випущений концепт-альбом — диск із студійними записами 16 головних пісень постановки. Всі пісні були виконані артистами мюзиклу, за винятком партій Есмеральди: у студії їх співала Noa, а в мюзиклі — Елен Сегара. На постановку були запрошені зірки канадської естради — Даніель Лавуа, Брюно Пельтьє, Люк Мервіль, але головну роль Квазімодо віддали маловідомому П'єру Гарану, хоча спочатку композитор писав партії Квазімодо для себе. Ця роль і прославила П'єра, який взяв собі псевдонім Гару.

Прем'єра російської версії мюзиклу відбулася в Москві 21 травня 2002 року. Продюсерами постановки виступили Катерина Гечмен-Вальдек, Олександр Вайнштейн і Володимир Тартаковський. Автор тексту російської версії — поет, бард, драматург і сценарист Юлій Кім. У 2008 році відбулася прем'єра корейської версії мюзиклу. У 2010 році відбулася прем'єра бельгійської версії мюзиклу.

У початковій пісні мюзиклу — «Le temps des cathedrales», вказується, що події, описані в мюзиклі, відбуваються у 1482 році. Але у пісні «Florence» герої твору (Гренгуар і Фролло) обговорюють події, які сталися набагато пізніше вищевказаного року. Зокрема, Фролло згадує Біблію Мартіна Лютера, хоча відомо, що Лютер народився у 1483 році.